До народних джерел Сумщини.
Хрестоматія – посібник
Упоряд., передм. та прим. С.В. П’ятаченка
         Посібник „До народних джерел Сумщини” знайомить нас із історією розвитку фольклористичної думки у цьому регіоні, а також пісенними і прозовими зразками народної творчості Сумщини.
         Видання складається з двох частин: навчального посібника і хрестоматії.
         Хрестоматія знайомить із фольклорними записами з теренів Сумщини, що були здійснені у ХІХ та ХХ століттях П. Кулішем, М. Маркевичем, П. Литвиновою-Бартош, О. Потебнею, І. Манжурою, Б. Грінченком, І. Абрамовим, П. Гнідичем, В. Дубравіним, а також сюди увійшли сучасні записи, здійснені у 2004 р. учасниками фольклорної експедиції під керівництвом автора цього посібника.
         Книга адресована фольклористам, літературознавцям, викладачам, студентам філологічних факультетів вищих навчальних закладів, учителям-словесникам.
         Упорядкування, передмова, статті та примітки кандидата філологічних наук С. В. П’ятаченка.




ВІД УПОРЯДНИКА
         Перед вами – збірник пісенних і прозових зразків фольклору Сумщини – краю, що увійшов у народні легенди, думи, пісні. Сумщина як адміністративно-територіальна одиниця утворилася у ХХ столітті, а саме у 1939 році, проте її історія сягає сивої давнини. Підтвердження цьому ви знайдете, зокрема, і на сторінках цієї книги.
         Посібник-хрестоматія „До народних джерел Сумщини” репрезентує народну творчість, що побутувала на цій землі протягом століть. Вона надихала й автора „Слова о полку Ігоревім”, і багатьох пізніших відомих і невідомих майстрів художнього слова.
         Під перо записувача пісні з теренів Сумщини стали потрапляти з кінця XVIII ст. Пальма першості тут належить уродженцю Кролевця Григорію Калиновському, який у 1777 р. видав у Петербурзі „Описание свадебных украинских простонародных обрядов в Малой России и в Слободской Украинской губернии, також и в великороссийских слободах, населенных малороссиянами”.
         Систематичне дослідження народної поезії Сумщини розпочалось із середини ХІХ століття. Пісні з наших теренів потрапляють до збірників Михайла Максимовича, Амвросія Метлинського, Пантелеймона Куліша. Особливо плідною виявилась друга половина ХІХ століття, коли до справи збереження фольклорних скарбів Сумщини долучились Микола Маркевич, Степан Ніс, Пелагея Литвинова-Бартош, Олександр Потебня, Іван Манжура, Микола Сумцов, Борис Грінченко, Іван Абрамов та інші вчені, які заклали підвалини фольклористичної думки на Сумщині.
         У ХХ столітті справу збирання фольклору на Сумщині продовжили Павло Гнідич, Григорій Нудьга, Валентин Дубравін та десятки інших учених і аматорів-народознавців. Записи цих учених давно вийшли із широкого ужитку, або й зовсім до нього не потрапляли, оскільки українська книжка не мала підтримки ні в царській, ні в більшовицький Росії. Фольклорні записи М. Маркевича, І. Манжури, О. Потебні перевидавались у ХХ столітті, проте вже давно стали книжковими раритетами. Записи ж Б. Грінченка, П. Литвинової-Бартош, І. Абрамова, П. Гнідича не перевидавались жодного разу. Враховуючи те, що вони і першого разу вийшли незначним накладом, говорити про можливість знайомства з ними пересічному читачеві, студентові, учню не доводиться. Саме тому, готуючи до видання цей збірник, ми відібрали з рідкісних нині записів ХІХ - поч. ХХ ст. найхарактерніші, на наш погляд, твори, які повною мірою репрезентували б жанрову специфіку Сумщини того часу.
         Другою складовою пропонованого збірника є сучасні записи пісенного та прозового матеріалу, які були здійснені влітку 2004 року в рамках програми по дослідженню фольклору Сумщини, що пройшла за підтримки Посольства Королівства Нідерландів.
         Структура збірника відповідає традиційній жанрово-тематичній класифікації і є зручною для використання під час вивчення того чи іншого жанру. Тексти подаються за нормами сучасної літературної мови, але зберігаються найвиразніші діалектні лексичні й граматичні особливості. Також була максимально врахована першоредакція твору. Тому збірник буде корисним і тим, хто цікавиться живим побутуванням української мови, зокрема, її поліським і слобідським діалектами.
         Представлені у збірнику 65 зразків пісенного фольклору і 15 прозового, безперечно, не відбивають повною мірою безмежного розмаїття народної творчості Сумщини, проте дають чітке уявлення про її регіональні особливості і підтверджують думку про її органічну спорідненість із загальнонаціональною культурною традицією.
                   Кандидат філологічних наук,
                   керівник програми „До народних джерел Сумщини”
                   С. В. П’ятаченко






НАРОДНА ПІСЕННІСТЬ СУМЩИНИ
         Микола Гоголь писав, що народні пісні для України – усе: і поезія, й історія, і батьківська могила. У піснях нашого краю ми також знайдемо усе це: і пам’ять старовини, і проникливий ліризм, і духовний зв’язок із нашими предками, які залишили нам у спадок невичерпне багатство – народну пісню.
         Народна пісенність Сумщини відзначається жанрово-тематичним багатством і повнотою. Серед зафіксованих протягом останніх двох століть народних пісень ми зустрічаємо усі основні жанри – епічні, епіко-ліричні, ліричні. До історично найглибшого шару належить обрядова творчість – календарна та родинна. Календарна обрядовість була приурочена до трудового календаря, тому відповідні пісні виконувались лише у відведений їм час: щедрівки та колядки взимку, веснянки навесні, купальські та жниварські влітку тощо.
         Представлені у збірнику колядки, щедрівки, засівальні, веснянки, петрівчані, купальські та жниварські пісні, за усієї їх регіональної специфічності, продовжують багатовікову загальноукраїнську традицію та мають чіткі парадигмальні паралелі з варіантами з інших регіонів. Вони представляють практично увесь спектр землеробської обрядової лірики від весняних пісень до пісень новорічно-різдвяного циклу. Незважаючи на відзначений багатьма збирачами занепад місцевої народної обрядовості, їм пощастило зафіксувати значну кількість календарно-обрядових пісень.
         Особливо багатим є „врожай” на зимову обрядову пісенність – колядки та щедрівки, серед яких зустрічаємо і сповнені дохристиянської символіки зразки, і високопоетичні зразки християнських коляд. Не могли ми оминути і поширеного й до цього часу обряду засівання, приуроченого до початку нового (нині – „старого” нового) року. Дослідник з Глухівщини Іван Абрамов писав: „У маленьких мальчиков тоже есть свое новогоднее развлечение. Они встают вместе с рассветом („вдосвіта”), берут в свои „шаньки” (торбы) у матерей разного зерна, гречихи, гороху, ячменя и т.д., ходят из хаты в хату и, бросая горсти зерна, причитают:
         Ходить Ілля на Василя,
         Носить пугу житяную.
         Куда не махне, там жито росте,
         Жито, пшениця, всяка пашниця.
         Поздоровляю вас з празником, Новим годом .
         Подекуди вчені не лише фіксували тексти чи мелодії пісень, а й описували контекст, передавали святкову атмосферу. Ось що писав про пісні, що супроводжують обжинки, згаданий вже Іван Абрамов: „Это по большей части старинные песни, хранящие в первобытной форме поэзию сельского земледельческого быта… „Жнива” начинаются после праздника Петра и Павла и оканчиваются приблизительно во второй половине июля. То и дело село оглашается протяжными песнями: это возвращающиеся с поля жнецы празднуют „обжинки”, т.е. окончание жатвы. Небогатые крестьяне, впрочем, совершают „обжинки” часто без песен, – глава семьи, дожав последний сноп, свяжет из него крест („обжинок”) так, чтобы с трех сторон креста были колосья, и тихо идет домой, положив последний сноп под иконы. Гораздо шумнее и торжественнее „обжинки” в богатых семьях, нанимающих много работников и работниц. Еще с утра в день „обжинок” в доме кипит работа: топят печь и готовят роскошный ужин – борщ с поросятиной, жареный поросенок, вареники, налистники (блинчики) и т.д. Кончив жатву, толпа жнецов направляется с поля к хозяйскому дому; впереди идущая девушка несет „обжинок”, а гурьба жнецов дружно распевает следующие песни” .
         Окрасою багатьох фольклорних збірників є весільний обряд. Йому віддали шану і Микола Маркевич, і Пелагея Литвинова-Бартош, й Іван Абрамов, і Павло Гнідич та багато інших учених. Зафіксовані варіанти весілля відзначаються багатством ритуального обрамлення, у якому збереглися релікти прадавніх часів з їх вірою у магічну силу слова, а також давно вже забуті праісторичні форми суспільного існування.
         Іван Абрамов про весільні пісні Глухівщини писав: „ Как за столом, так и в других случаях, в этот день девушки распевают много свадебных песен, из которых многие дышат безыскусственной поэзией и глубоким искренним чувством” .
         Проте весілля кінця ХІХ - поч. ХХ ст. вже характеризувалося скороченням обрядової сторони. Це відзначали фактично усі фольклористи того часу. Зокрема, Тадей Рильський писав: „Обрядовість сватання в моїй місцевості значно скоротилась; тих обрядових розмов, які записані в "Марусі" Квітки, у нас не промовляють або можливо уже не вимовляють” .
          Подібну тенденцію фіксує і збирач з Роменщини Павло Гнідич: „І 50, і 30, і 10 років тому весільний обряд був повнішим... Про руйнування обряду говорять і старики, і люди середнього віку, і молодь; усі вони бачили щось таке, чого вже немає” .
         Втрата багатьох складових весільного обряду призвела до його скорочення. „Раніше, – зазначає збирач на основі свідчень селян, – весілля тривало тиждень і більше, тепер воно займає, у кращому випадку, 3-4 дні; весілля проходить тепер швидко і скупо” . Серед причин цього занепаду вчений називає економічне зубожіння селянства, яке обмежує проведення гучних та щедрих весіль. Також значний вплив мала зміна світогляду, вплив т. зв. „освічених людей”, коли „молода з дружками на селі видається чимось недоречним та смішним”.
         Проте усі ці записи досить повно представляють практично усі традиційні епізоди весілля, незважаючи на те, що, як слушно зауважив О. Правдюк, „кращі часи, коли народний обряд займав значно більше місця в житті людини, на ту пору вже минули” .
         Ще одним видом родинно-обрядової поезії є голосіння – твори, що пов’язані з похоронним обрядом. „В їх основі, - зазначає Н. Шумада, - лежать стародавні уявлення про те, що померлий продовжує існувати в невідомому далекому краю, але його зв’язок з оточенням, в якому перебував до смерті, триває” . Тому голосіння сповнені поетичних звертань до померлої близької людини, для якої знаходяться найтепліші слова. Голосіння мають свою, дещо відмінну від пісні, композицію, ритміку, образність. В. Гнатюк твердив, що „похоронні голосіння переважно відбігли далеко від звичайної пісні, але… належать цілковито до неї” . П. Гнідич, спираючись на тексти голосінь із Роменщини, зазначав: „Текст плачів не такий стійкий, як текст пісень. Повторити плач зазвичай виявляється складним, і з кожним новим виконанням плачу текст його змінюється. Чим більш обдарована й щиріша голосільниця, тим більш рухомим є текст плачу” .
         Серед епіко-ліричних пісень значне місце займають пісні-балади, які, на відміну від дум та історичних пісень, і до сьогодні широко представлені в репертуарі народних співачок. Балади Сумщини відзначаються повнотою, багатством і репрезентують більшість відомих сюжетних груп українських народних балад. Наведені балади „Ой горенько чайці, горе небозі”, „Ой ти, Грицю”, „Виряджала мати сина у солдати” належать до улюблених у народі пісень, добре знаних і за межами Сумщини.
         Ліричні пісні мають у збірниках із теренів Сумщини найбільше, найповніше представлення. Пісні кохання і родинного життя представлені циклами про щасливе й нещасливе кохання, нещасливе подружжя, про взаємини братів і сестер та про сирітство.
         Серед записаних соціально-побутових пісень найбільші групи складають пісні козацькі, чумацькі, рекрутські й солдатські, що мали поширення у відповідних соціальних групах.
         Великою популярністю в народі користуються й жартівливі пісні. Серед них зустрічаємо пісні різного настроєвого діапазону – від доброзичливого гумору до в’їдливого глузування. Головними мотивами цих пісень є висміювання різного роду вад, недоліків, упереджень, хибних поглядів.
         До хрестоматії включені також два зразки колискових пісень. Колискові пісні передбачають лише одного виконавця – матір, і лише одного слухача – дитину. „Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим”, - писав Т. Шевченко. І наведені пісні підтверджують цей глибинний, чуттєвий зв’язок.
         Наведені пісні – різні за тематикою, образністю, настроєвим діапазоном, але об’єднує їх одне – те, що Сергій Єфремов визначив, як „моральна краса”. Вчений писав: „Оцей примат правди, повсякчасний мотив справедливості, невгасиме змагання до громадської й особистої волі разом із протестом проти неволі, як однієї з форм світової неправди, – це, знов кажу, найхарактерніша риса української народної поезії, її моральна краса і найвища принадність. Цей щиро-людський і незмінно-людяний ідеал справедливого життя по щирій правді робить пісні наші безцінним для всієї людськості добром культурним” .
         Народна пісня стала вмістилищем норм людського життя, скарбницею естетичних категорій. Особливо інтимним є відображений у фольклорі зв'язок людини з природою, або, як писав Філарет Колесса, „животворення природи, живе сполучення з природою, що так ярко проглядає в слов'янських і особливо українських народних піснях” . Природа у народній пісні стала основою багатьох високопоетичних образів.
         Іноді можна почути думку про те, що, мовляв, народна пісня – це занадто просто для нашого високорозвиненого століття. Так, народна пісня – це просто. Але це не примітив, а якщо й простота – то геніальна. „Сила велика почувань, краса вислову, гуманні думки разом із надзвичайною простотою й пластичністю, писав С.Єфремов, – такі риси всієї української поезії, а особливо того циклу пісень, що малює побутове теперішнє життя і насамперед сферу сердечних переживаннів, пісень родинних і про кохання” . Наведені в хрестоматії пісенні зразки сповнені ускладнених поетичних структур, асоціативних гіперметафоричних образів, зразків високохудожнього символічного ладу творчого мислення.
         Глибока філософічність, проникливість психологічного зображення, витончена майстерність усього комплексу поетичних засобів – це універсальна риса національної специфіки українського фольклору, і вона повною мірою притаманна народній пісенності Сумщини.
         Ці народнопоетичні твори для нас не просто явище минулого, не тільки унікальний історичний документ, а й цінний скарб етнічних коштовностей, які в сукупності своїй окреслюють феномен української нації і, промовляючи до прийдешніх поколінь, покликані виплекати в їх душах національну свідомість і гордість за свій народ, його історію й культуру.
         „Жоден народ, – писав видатний дослідник старовини Георгій Булашев, – не пам'ятає початку своїм казкам і пісням. Так споконвіку ведеться, що переповідаються вони усно з роду в рід, з покоління в покоління, як священний заповіт старовини... “старим людям на слухання, а молодим – для пам'яті...”





КОЛЯДКИ, ЩЕДРІВКИ
ОЙ НА РІЧЦІ НА ЙОРДАНІ ТИХА ВОДА СТОЯЛА
         
         Ой на річці на Йордані тиха вода стояла,
         Діва Марія свого сина купала,
         Іскупавши у китаєчку сповила,
         Ісповивши у колисочку уложила,
         Під головку василечок мостила.
         Прилітало з неба три янголі, літало,
         Над тим дитям трьома голосами співало.
         Первий ангол миром – кадилом мирував,
         Другий ангел щастям – здоров’ям подарував,
         Третій ангол із сим празничком поздоровляв:
         – Поздоровляю, пане-хазяїну, вашому дому,
         Як Сус Христос з Діви народився, як у раю,
         То так же я, пане-хазяїну, вашому дому –
         Здрастуйте, с празником, с святим Рожеством!


НИНІ РАДІСТЬ СТАЛА, ЯКА НЕ БУВАЛА
         Нині радість стала, яка не бувала,
         Над вертепом зоря ясна світові засіяла!
         
         Там Христос родився, з Діви воплотився,
         Як людина пеленками вбогими вповився.
         
         Ангели співають, Христа величають,
         Всім народам цю чудову новину звіщають.
         
         Ми також співаймо, Христа прославляймо.
         Від Марії родженому хвалу й честь відаймо.


ТА ЯК СІВ ХРИСТОС ТА ВЕЧЕРЯТИ
         Та як сів Христос та вечеряти,
                           - Щедрий вечір,
                           Вам добрий вечір!*
         Та прийшла к йому Божая Мати:
         - Та сідай, Мати, з нами вечеряти.
         - Ой спасибі, Сину, за твою вечерю,
         Ой дай мені, Сину, райськії ключчі,
         Та й одімкнути рай і пекло,
         Тай повипускати всі праведні душі,
         Тільки однієї та не випускати:
         Вона поругала отця і неньку,
         І братіка, і сестрицю,
         Вона не ругала, тільки подумала.


ОЙ РАНО, РАНО КУРИ ЗАПІЛИ
         Ой рано, рано кури запіли.
                  Святий вечор. *
         Ще ранійше того Іванко устав,
         Лучком позвонив, братиков побудив.
         - Вставайте, братці, коней сідлайте,
         Коней сідлайте, хортів скликайте.
         Поїдемо на влови в зеленії дуброви.
         Ой там навідав куну на дереві,
         Куну на дереві, дівку в теремі.
         Вам же, братці, всім по куниці.
         А мені молодому дівка в теремці.
                  Вечор добрий!


А В НАШОГО ПАНА БЕРЕЗА СТОЯЛА
         А в нашого пана береза стояла,
         Щедрий вечір!
         А тую березу дівчина гляділа,
         Добрий вечір!
         Гляділа, гляділа та й міцно заснула,
         Щедрий вечір!
         Налетіли та раннії пташки,
         Добрий вечір!
         Кору подовбали, росу позбивали,
         Щедрий вечір!
         Прокинулась молода дівчина,
         Добрий вечір!
         Кору позбирала, росу позганяла,
         Щедрий вечір!
         Та й понесла до золотарика,
         Добрий вечір!
         - Золотарику, ти мій братику,
         Щедрий вечір!
         Скуй мені віночок, золотий перстньочок,
         Добрий вечір!
         А в віночку буду я вінчатися,
         Щедрий вечір!
         А в перстньочку буду красуватися,
         Добрий вечір!


БІГЛА ТЕЛИЧКА ТА З БЕРЕЗНИЧКА
         Бігла теличка та з березничка,
         Та в дядин двір:
         – Я тобі, дядю, заколядую, дай пиріг;
         Як не даси пирога, возьму вола за рога,
         Та поведу на моріг, ізоб’ю йому правий ріг,
         А в рог буду трубити, а воликом робити.
         Здрастуй, пане хазяїну,
         Винось нам дохід,
         Паляницю і хліб.


ОЙ РЯСНА, КРАСНА В ЛУЗІ КАЛИНА
         Ой рясна, красна в лузі калина,
         А ще й найкраща в батька дитина.
         По воду ішла, як зоря зійшла,
         А з водою йшла, як місяць зійшла,
         В сінечки ввійшла, там люди сидять,
         Там люди сидять, радочку радять.
         Шапки здіймають, її питають:
         - Чи ти царівна, чи королівна?
         - Батькова дочка, гречна дівчина.


КОЗА
         О-го-го, коза,
         Го-го-го, яра!
         Ходила коза
         По диких степах,
         По широких ярах,
         А тепер ходе
         По Божих домах.
         Де коза ходила,
         Там жито родило;
         Де коза хвостом,
         Там жито кущом;
         Де коза туп-туп,
         Там жита сім куп;
         Де коза рогами,
         Там жито стогами.
         Де взявся вовечок,
         За козу чок-чок,
         А вовченята,
         За козенята.
         Де взявся заєць,
         Став козу лаять:
         - Не єсть ти козухна,
         Не єсть ти ж мотухна,
         Ти своїм діткам
         Не господиня.
         Ти б взяла серпок,
         Нажала б снопок,
         Та й покормила,
         Своїх діточок,
         Козеняточок.
         Та й не йди ж, козухна,
         Не йди ти, мотухна,
         А в теє сельце,
         А в Михайловку,
         Бо в тому сельці,
         У Михайловці,
         Всі люди стрільці.
         - А я і ні боюся,
         Ні стрільця-ловця,
         Ні михайловця,
         Тілько боюся,
         Старого діда;
         А в старого діда
         Сива борода.
         Та зарядив в серце,
         Криве полотенце.
         Бух! – коза впала,
         Бух! – і пропала,
         Впала та й лежить,
         І хвостом дрижить.
         А ти ж, міхоношо,
         Дми козі в жилу,
         Щоб коза жила.
         А жила не дметься,
         Козі не живеться.
         Та й устань ти, козухна,
         Та й устань ти, мотухна,
         Устань підіймися,
         Старшому хазяїнові
         В ноги вклонися.
         Господар іде,
         Коляду несе,
         Коробку овса,
         Зверху ковбаса,
         Ще й кусок сала,
         Ще й коробку жита,
         Щоб коза сита,
         Ще й п’ятак грошей,
         Щоб пан хороший.


МЕЛАНКА
         Меланка ходила,
         Василька просила:
         - Васильку, мій батьку,
         Пусти мене в хатку,
         А я жито жала,
         Чистий хрест держала,
         Золоту кадильницю.
         Радуйтеся люди, ось вам Христос буде!
         Дай, Боже, вечір добрий!
         Дайте пиріг добрий з руками,
         З ногами, щоб слідом бігав за нами.
         Щедрий вечір, добрий вечір
         Добрим людям на здоров’я!
         Здрастуйте, з Новим роком !
         З Василлячком!



ЗАСІВАЛЬНІ
ХОДИТЬ ІЛЛЯ НА ВАСИЛЯ
         Ходить Ілля на Василя,
         Носить пугу житяную.
         Куда не махне, там жито росте,
         Жито, пшениця, всяка пашниця.
         Поздоровляю вас з празником, Новим Годом.


ЩО В ПОЛІ, В ПОЛІ
         Що в полі, в полі,
         Сам Господь ходе,
         Діва Марія їсти носила,
         Бога просила:
         – Уроди, Боже,
         Жито - пшеницю.
         Сію, вію, повіваю,
         С празником поздоровляю.
         На щастя, на здоров’я,
         На новий год, на нове літо,
         Роди, Боже, жито - пшеницю,
         Всяку пашницю.
         Будьте здорові,
         С празником, з новим годом!


НА ЩАСТЯ, НА ЗДОРОВ’Я
         На щастя, на здоров’я,
         На новий год, на нове літо –
         Роди, Боже, жито і пшеницю,
         Всяку пашеницю;
         А ти, кукілю, не родись,
         По дорожці розкотись,
         Конопельки під стельки,
         Льонок по поясок.
         Драстуйте, будте здорові.
         З празником, з Новим роком.



ВЕСНЯНКИ
ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА ДНЕМ КРАСНА
         Ой весна, весна – днем красна!
         Що ти нам, весно, принесла?
         - Принесла я вам літечко
         І запашнеє зіллячко.
         - Ой вийдіте, дівочки,
         На новеє літечко,
         Та винесіть корогов,
         Червоную, як огонь.
         Ой дівки, весна красна –
         Не йдіть заміж!


КРОКОВЕЄ КОЛЕСО
         - Кроковеє колесо
         Вище тину стояло,
         Много дива видало.
         Чи бачило, колесо,
         Куди милий поїхав?
         - За ним трава зелена
         І діброва весела.
         - Кроковеє колесо
         Вище тину стояло,
         Много дива видало.
         Чи бачило, колесо,
         Куди нелюб поїхав?
         - За ним трава полягла
         І діброва загула.


ГУДЕ РОМЕН, ГУДЕ РОМЕН, СЕЛО НАГАНЯЄ
         Гуде Ромен, гуде Ромен, село наганяє,
         Що на нашій та улиці парубків немає.
         Сюди, сюди, паруб’ята, сизі голуб’ята,
         Що на нашій та улиці хороші дівчата.
         Ой хороші, прехороші з кудрявої м’яти,
         З ким стояла, розмовляла – підківоньки знати.


ВЕСНЯНОЧКА-ПАНЯНОЧКА
         - Весняночка-паняночка,
         Де ти зимувала?
         У лісочку на кленочку
         Сорочечку пряла.
         
         Сама пряла, сама ткала,
         Сама убілила,
         Прийшла зима, прийшло літо,
         Сама ізносила.



ПЕТРІВОЧНІ ПІСНІ

ОЙ ПЕТРІВОЧКА НАСТУПАЄ
         Ой петрівочка наступає,
         Сива зозуля вилітає;
         Ой петрівочка минається,
         Сива зозуля ховається.
         Ой петрівочка - мала нічка, –
         Не виспалась наша дівочка,
         А сю ніченьку та не спала,
         Ой шнури вона та сукала,
         Ой шнури мої валовії,
         Путала коні воронії,
         А попутавши, промовляла:
         – Ви, коники, позаходьте,
         Валові пута позаносьте,
         Як попутаю шовковими,
         Ви додому приходьте,
         Шовкові пута приносьте.


ТА Й ЧАС, МАТИ, А ЖИТО ЖАТИ
         Та й час, мати, а жито жати,
         а схиливсь колосок, ісхиливсь колосок.
         Ой час, мати, дочку ’ддати,
         Змінивсь голосок, ізмінивсь голосок.
         А ще жито зелененьке, нехай приспіва,
         А ще дочка молоденька, нехай погуля.
         А ще жито зелененьке, ще женці зожнуть,
         А ще дочка молоденька, ще люди возьмуть.


ОЙ ПЕТРІВОЧКА МИНАЄТЬСЯ
         Ой петрівочка минається,
         Сива зозуленька ховається.
         
         Сива зозуленька ховається,
         І з соловейком прощається.
         
         І з соловейком прощається,
         Ой прощай, прощай, соловейко.
         
         Ой прощай, прощай, соловейко,
         Бо вже удвох нам не літати.
         
         Бо вже удвох нам не літати
         І жалібненько не кувати.



КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ
ІШЛИ ДІВКИ ПО ЯГІДКИ
         Ішли дівки по ягідки,
                  Ненько моя матінко,
                  Ненько моя матінко. *
         А між ними сиріточка.
         Довелося дівкам у брід брести,
         У брід брести, у плав плести,
         Сиріточці – перед вести.
         Та усі дівки перебрели,
         Сиріточка втопилася.
         Та пішли слихи до мачухи.
         Що сиріточка утопилася;
         Та не жаль дочки - сиріточки,
         А жаль плахти-черніточки,
         І запаски-синіточки.


КУПАЛОЧКА З КУПАЛ ІДЕ
         Купалочка з купал іде,
                  Купала на Йвана! *
         Купалочка три війська веде,
         Перве військо – хлоп'яточка,
         Друге військо – дівчаточка,
         Третє військо – молодиці.
         Хлопці йдуть іграючи,
         Дівчата йдуть співаючи,
         Молодиці йдуть плачучи.


ЗАПАЛИМО ТА Й СОЛОМОНЬКУ
         Запалимо та й соломоньку
         Та підемо та й додомоньку.
                  Лежи, лежи, та й купайлочку
                  В червоному та й багаттячку. (2)


КУПАЙЛА ВОГНІ ГОРЯТЬ
         Купайла вогні горять.
         Ой там Ганнусю переводять. (2)
         
         Ой помаленьку її ведіть,
         Її віночка не загубіть. (2)
         
         Її віночок луб’яненький,
         Її Іванко молоденький. (2)



ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ
ОДЧИНЯЙ, ПАНЕ, ВОРОТА
         Одчиняй, пане, ворота,
         Їде твоя піхота!
         Ой паночку наш,
         Обжиночок наш.
         Одчиняй, пане, хату,
         Давай женцям плату!
         Ой паночку наш,
         Обжиночок наш.


ЩО ГАННОЧКА ДІВКА ПО ДВОРИКУ ХОДИТЬ
         Що Ганночка дівка по дворику ходить,
         По дворику ходить, в руках ключики носить,
         Скрині одмикає, скатерті виймає.
                  Ой паночку наш, обжиночок ваш. Гу-у-у!
         Скатерті виймає, столи застилає,
         Столи застилає, женців привітає.
         Столи тисовії, женці молодії.
                  Ой паночку наш, обжиночок ваш. Гу-у-у!


ОЙ ЛІТАЄ СОКОЛОНЬКО ПО ПОЛЮ
         Ой літає соколонько по полю,
         Да й збирає челядоньку додому.
         
         Іди, іди, челядонько, додому,
         Вигуляла все літечко по полю.
         
         Вигуляла все літечко ще й жнива,
         Заболіла голівонька ще й спина.


ЗА ГОРОЮ, ЗА КРУТОЮ
         За горою, за крутою
         Росте жито з лободою.
         Там дівчина жито жала,
         В правій руці серп держала.
         В правій руці серп держала,
         А лівою підбирала.
         А лівою підбирала,
         Назад себе жменьки клала.
                  Ой граю, канарею,
         Назад себе жменьки клала.
         Назад себе жменьки клала,
         Вернулась - позбирала.
         Вернулась - позбирала
         Да в снопочки повязала.
         Да в снопочки пов'язала,
         Да в кіпочки поскладала.
                  Ой граю, канарею,
         Да в кіпочки поскладала.
                  Ой!



ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ
ОЙ ІЗ СУБОТОНЬКИ
ТА НА НЕДІЛЕНЬКУ
         Ой із суботоньки та на неділеньку
         Та отворилось небо,
         Видно церкви і монастирі
         І святії престоли.
         А в кінці престола мати Христова
         Плела віночки стоя.
         Що з шавлієчки, що з шавлієчки,—
         То молодій дівчиноньці,
         А що з роженьки да із повної,—
         То молодому козаченьку.


ОЙ УВ ОГОРОДІ ДВА ВАСИЛЕЧКИ
         Ой ув огороді два василечки,
         Которого ущипни – той пахне.
         – Ой не йди, сестриця, не йди, Марьюсечка,
         Проти літечка заміж.
         Уже, сестриця, уже, Марьюсечка,
         Мак-роженька процвітає,
         І хрещатенький та барвіночок устилає садочок,
         У Марьюсечки та два братіки,
         Которий увійде – плаче:
         А запашний василечко із тином рівняється.
         – Ой уже ж мені, братіки мої,
         Мак-рожевий не щипати,
         А хрещатого барвіночка за косами не носити,
         І запашного василечка в руках не в’ялити.


ОД БАТЕНЬКА ТА НА ВИХОДІ
         Од батенька та на виході
         Посадила оріх в огороді.
         Рости, рости, ти, орішино,
         Батенькові на й утішину,
         Рости, рости, та й укоренися,
         Мій батеньку, за мною не журися.
         Кохай собі другую такую,
         Як виховав мене молодую.
         – Не жаль мені другої кохати,
         А жаль мені тебе оддавати.


ХОТЬ ВЕЛИКИЙ ДВУР
         Хоть великий двур,
         Хоть увесь ізбур,
         Да не вся родинонька.
         Нема родини наполовину,
         Не рудного батенька,
         Не рудной матюнки.
         Може родина ще прибуде,
         Но матюнки й батенька не буде.
         Посилай, Мотечка, в сад соловейка
         По рудного батенька,
         А зазуленьку на скромненьку
         По родную матюнку.
         Ще соловейко не долетає,
         Батюнко промовляє:
         - Чого, соловейко, чого маленький,
         За якими послами?
         - От твого дитяти
         Тебе питати, щоб порядочок дати.
         - Рад би я встати, порядок дати,
         Да неволенька моя –
         Сирая земля груди налегла,
         Зелений моруг очі налюг,
         Нікуди проглянути,
         Іщемилися карі оченьки і білі рученьки,
         Нельзя мені встать.


ОЙ ЗАСВІТИ, МАТИ, СВІЧКУ
         Ой засвіти, мати, свічку,
         Постав на столі,
         Ой з-за столу подивися,
         Чи пара мені.
         
         Засвітила мати свічку,
         Не ясно горить,
         Не з тим сіла, що хотіла,
         Серденько болить.
         
         Не з тим сіла, що хотіла,
         Ох серце болить,
         А той стоїть за дверима,
         Сльозами облит.


ОЙ ПІД ДУБИНОЮ
         Ой під дубиною
         Сидить голуб з голубкою
         Вони сиділи та й любовались
         Сизим крилечком та й обнімались
         Де взявся охотник з під того дуба
         Убив голуба - голубка вдова.
         Узяв голубку, приніс додому
         Посипа їсти - яру пшеницю
         Поставив пити з ключа водицю
         "Не хочу їсти, не хочу пити,
         Нема милого. ні с ким прожити".
         "А я тобі, голубко,
         Принесу сім пар голубів
         Вибирай голубко, якого хочеш"
         А вона каже: "Я вже б любувала
         Та нема такого, якого кохала".


ОЙ МОРІ ТА Й НА ОЗЕРІ
         Ой морі та й на озері, (2)
         Там плавало аж дві уточки. (2)
         
         Там плавало аж дві уточки, (2)
         Одна к одній приплівається. (2)
         
         Одна к одній приплівається, (2)
         Одна другої питається: (2)
         
         - Чи не жалко тобі мене буде, (2)
         Як заберуть мене чужі люде? (2)
         
         Як заберуть мене чужі люде, (2)
         Ні з ким тобі та й плавати буде. (2)



ГОЛОСІННЯ
ТА НЕМА ЦВІТУ НІЖНІШОГО, ЯК ТА МАКІВКА
         Та нема цвіту ніжнішого, як та маківка,
         Та нема ж роду ріднішого, як та матінка.
         А моя і матінко, та моя і ріднесенька, та до кого я і прихилюся?
         Та буде ж в мене матінка срібна та не рідна,
         Та буде ж в мене матінка золота, та не така, як була.
         Та моя і матінко, моя і ластівко,
         Та якої ви собі хаточки забажали смутної та невеселої!
         Та в нас же хата хоч вона і старесенька, та вона і виднесенька,
         А вам же зробили новесеньку та темнесеньку.
         Та туди ні зозуленька не закує, та туди соловеєчко не защебече,
         Туди ж і вітер не повіє, туди і сонечко не загріє.
         Та до кого ж я тепер в гостеньки ходитиму?
         Та прихилюся я до стіни, то і стіна нахилиться,
         Та прийду я до рідного і братіка, і братік не дивиться.
         Та моя матінко, моя орлице,
         Та до кого ж я тепер правду носитиму?
         Та моя і матінко, моя зозуленько,
         Та обізвись до мене хоч одним словечком!
         Та я ж над тобою стою, та так, як зозуленька кую, а ти ж не обзиваєшся.
         Та я до дорожки припадала, та вашого слідочку шукала, та я не найду.
         Та я ж травицю прогрібала, та я ж слідочка шукала.
         А де ж ті будуть торгочки,
         Що будуть собіратися сини та дочки?
         А де ж ті будуть ярмарки,
         Що будуть продаваться рідненькі матінки?


ТА МОЯ ДОНЕЧКО, ТА МОЯ ОКРАСИНОЧКО!
         Та моя донечко, та моя Окрасиночко!
         Та моя донечко, та моя ріднесенька,
         Ой нащо ж ти свого сина покинула, такого і малесенького,
         Ой нащо ж ти свого сина покинула, такого і дрібненького!
         А де ж йому і матінку взяти,
         Та кого ж воно буде і матір’ю звати?
         А хто ним буде та журитися?
         А хто ним буде та трудитися?
         А хто ним буде та клопотатися?
         Та будуть його чужі люди за ділом посилать,
         Та будуть його чужі люди попихать.
         Ой моя донечко, ой моя Окрасиночко!
         Та якої ти собі хаточки забажала,
         Та тісної і непросторої, та смутної і невеселої!
         Та в її ні дверей, та в її ні віконечок!
         Та туди і вітрець не віє,
         Та туди і сонечко не догріє.
         Та моя донечко та моя і дорогая,
         Та моя донечко та моя і зозуленько!
         Та хто ж до мене і в гості ходитиме,
         Та хто ж до мене і говоритиме.



БАЛАДИ
ОЙ ГОРЕНЬКО ЧАЙЦІ, ГОРЕ НЕБОЗІ
         Ой горенько чайці, горе небозі,
         Що вивела чаєнята при битій дорозі.
         А там чумаченьки сірі воли пасли
         І чаєчку зогнали, чаєнята забрали.
         А чаєчка в’ється, об дорогу б’ється:
         - Ой ви чумаченьки, ой ви молодії,
         Верніть мої чаєнята, діточки малії!.
         - Лети, лети, чайко, на зелену пашу,
         Бо вже твої чаєнята поварили в каші.
         - Бодай ви, чумаки, у Крим не сходили,
         Як ви мої чаєнята в каші поварили;
         Бодай ви, чумаки, солі не набрали,
         Як ви мої чаєнята в кашу повкидали.


ОЙ ТИ, ГРИЦЮ
         – Ой ти, Грицю,
         Ти славний козаче,
         За тобою, Грицю,
         Дівчинонька плаче.
         
         Ой не ходи, Грицю,
         Та на ту улицю,
         Бо на тій улиці
         Дівки - чарівниці.
         
         Одна дівчина
         Та чорнобривая,
         То ж чарівниця
         Справедливая.
         
         Другая дівчина
         Чарів не знала:
         Та й тая Гриця
         Причарувала.
         
         У неділю рано
         Зілля копала,
         А у понеділок
         Зілля полоскала.
         
         А у вівторок
         Зілля варила,
         А у середу
         Гриця отруїла.
         
         Як прийшов четвер –
         Уже Гриць умер.
         Як прийшла п'ятниця –
         Поховали Гриця.
         
         А у суботу його
         Отпоминали,
         Щоб уже Гриця
         Не споминали.
         
         У неділю
         В усі дзвони дзвонять,
         А Грицева мати
         Білі руки ломить.
         
         А в понеділок
         Мати дочку била:
         – За що ти, доню,
         Гриця отруїла?
         
         – Ох мати, мати,
         Що тобі казати?
         Нащо було Грицеві
         Двох разом кохати?
         
         Оце тобі, Грицю,
         Се тобі за тоє,
         Коли мене одну любиш
         Не люби другої.
         
         Оце тобі, Грицю,
         Се тобі заплата:
         Чотири дошки дубових
         І темная хата.


ЩО БРАТ ТА СЕСТРА ТА СЛУЖИЛИ У КОРОЛЯ.
         Що брат та сестра та служили у короля.
         Дослужили году, брели через воду.
         А брат перебрів, сестра утонула,
         Що брат перебрів, сестра утонула.
         А як потопала , плакала-ридала, (2)
         Плакала-ридала, братові казала:
         - Та не рубай, брате, тополі у полі,
         Та не ламай, брате, у лузі калини, (2)
         Та не їж, брате, із озера риби,
         Та не пий, брате, із моря водиці.
         У полі тополя – висота то моя,
         А в лузі калина – красота то моя,
         В озері риба – то тіло моє,
         А в морі водиця – то кров моя.


ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА У СОЛДАТИ
         Виряджала мати сина у солдати,
         Молоду невістку в поле жито жати.
         Жала ж вона, жала, жала, вижинала, (2)
         Поки по схід сонця тополею стала.
         Прийшов син до хати:
         - Здраствуй, рідна мати!
         Що ж це за тополя стоїть серед поля?
         - Не питай же, сину, за тую причину,
         Бери топор гострий, зрубай тополину!
         Як ударив перше – вона похилилась,
         Як ударив друге – вона попросилась:
         - Не рубай, козаче, я ж твоя дружина,
         А в мене під листям спить твоя дитина... (2)


ЯК ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ В ПОЛЬЩУ НА ВОЙНУ
         Як поїхав мій миленький в Польщу на войну,
         Та й оставив Марусину нездоровую. (2)
         
         Ліг він спати на кроваті, сниться йому сон
         Що з правого рукавонька вилетів сокол. (2)
         
         Не доспав він і до ранку, коня осідлав,
         Та й поїхав до гадалки сон цей розказав. (2)
         
         Ой циганко, ти, гадалко, відгадай же сон,
         Що з правого рукавонька вилетів сокол. (2)
         
         То ж не сокіл, то ж не ясний, то правда твоя:
         Твоя жінка Марусина сина родила. (2)
         
         У дванадцять часів ночі сина родила,
         А в чотири часа ночі жизнь покончила. (2)



РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ
ПІСНІ ПРО КОХАННЯ
ОЙ ЧОМУ НЕ ПРИЙШОВ АБО НЕ ПРИЇХАВ
         – Ой чому не прийшов або не приїхав,
         Як я тобі, серденько, веліла?
         Чи коней не маєш, дороги не знаєш,
         Чи матуся їхать не веліла?
         – Я коники маю, дороженьку знаю,
         І матуся їхати веліла,
         Єсть у мене сестра, менша мене зросла,
         То та мені їхать не веліла.
         – Не їдь, мій братичку, в чужу стороночку
         До дівчини та на розмовочку.
         У дівчину влюбишся, з кониченька вб’єшся
         І лихої слави наберешся.


ОЙ ВІД РОМНА ДО ПОЛТАВИ
         Ой від Ромна до Полтави
         Битая дорога:
         Туди пішла, поїхала
         Любая розмова,
         
         Та й випала з-під коника
         Золота підкова.
         - Вернись, вернись, мій миленький,
         Любая розмова!
         
         Йшли корови із діброви,
         Овечки із поля
         Заплакала дівчинонька,
         Край козака стоя:
         
         - Ой куди ти та й полинеш,
         Сизокрилий орле?
         Ой хто ж мене на чужині
         Без тебе пригорне?
         
         - Пригортайся, дівчинонько,
         І к сьому та к тому,
         Та не кажи сії правди
         Та мені самому.
         
         Бона йому одказала:
         - Не буду, не буду -
         Ой за твоїм товаришем
         Та й тебе забуду.


ОЙ ТАМ НА ГОРІ, ОЙ ТАМ НА КРУТІЙ
         Ой там на горі, ой там на крутій
         Та ой там сиділо пара голубів.
         
         Вони сиділи, парувалися
         Та правим крилечком накривалися.
         
         Де той узявся Ванюша-стрілець,
         Та Ванюша-стрілець, добрий молодець.
         
         Розбив, розлучив пару голубів,
         Та голуба вбив, голубку вловив.
         
         Узяв голубку під праву руку
         Та приніс додому, пустив додолу.
         
         Насипав пшінця аж по колінця
         Та налив водиці аж по крилиці.
         
         Голубка не їсть, голубка не п'є,
         А на тую гору плакати іде.
         
         - Голубко моя, чого ти така,
         Чого ти такая невеселая?
         
         - Ой як же мені веселії буть,
         Була нас пара, тепер я сама.


ХОДИЛА-ЗБИРАЛА ЧЕРВОНУ РОЖУ
         Ходила-збирала червону рожу
         Кидала-бросала на бистру воду. (2)
         
         Кидала-попала під ті ворота.
         - Не смійся, козаче, що я сирота. (2)
         
         Не смійся, козаче, що я сирота.
         Якби прийшов сватать, то я б не пішла. (2)
         
         - Не бійся, дівчино, сватать не прийду,
         Поїду в Росію, там кращу знайду. (2)
         
         Об’їхав Росію, ще й три города,
         Не знайшов такої, як та сирота. (2)



ПІСНІ ПРО РОДИННЕ ЖИТТЯ, СИРІТСТВО, НЕЩАСЛИВУ ДОЛЮ
ВІЄ ВІТЕР НА ДОЛИНУ
         Віє вітер на долину,
         Колише билину,
         Рід до роду листи пише
         Та на Україну.
         Пише листи розмаїті,
         Пише й розсилає
         Все на тую Україну,
         Де родину має.
         Ой роде ж, мій роде,
         Ой роде ж мій милий,
         Розійшовся по Вкраїні,
         Як туманець сивий.
         Туман сивий, туман синій,
         Поднімися вгору,
         З'їжджається рід до роду
         На любу розмову.
         Ой брат сестри питається:
         – Ти, сестро небого,
         Чи привикла ти там жити,
         Де ворогів много?
         – Ой привикла, мій братіку,
         Поміж ворогами,
         Як у полі криниченька
         Поміж дорогами,
         Що хто іде, а хто їде —
         Водиці нап’ється,
         А із мене, нещасної,
         Хто схоче – сміється.
         Нема ж цвіту білішого
         Над ті полуниці,
         Нема ж роду ріднішого,
         Як брат та сестриці.
         Нема ж цвіту білішого
         Над хрін та над редьку,
         Нема ж роду ріднішого
         Над отця, над неньку.
         Нема ж цвіту білішого
         Та над ожиноньку,
         Нема в світі вірнішого
         Та над дружиноньку.
         З отцем, з ненькою полаюсь,
         Гріха наберуся,
         А з братіком полаюся,
         В вічі не дивлюся,
         З дружиною полаюся –
         Услід помирюся.


ЩО Ж ТО ЗА ДЕРЕВО
         Що ж то за дерево,
         Що ж то за високе?
         Що ж то за високе
         І на лист широке?
         А під тим же древом
         Стоїть мати з сином.
         Мати з сином стояла,
         Сина правди питала:
         - Скажи ж мені, синку,
         Усю щиру правду,
         Скажи, синку, правду,
         Що в світі миліше:
         Чи жінка, чи теща,
         Чи матінка рідна?
         – Жінка для поради,
         Теща для привіту,
         А над неньку рідненьку
         Нема на всім світі:
         Як мною ходила, –
         Животом боліла,
         А як мене нарождала, –
         Свою кров проливала,
         А як мене колихала, –
         Усю ніченьку не спала.


НАЛЕТІЛИ ГОЛУБИ ІЗ ЧУЖОЇ СТОРОНИ
         Налетіли голуби із чужої сторони,
         Сіли-пали голуби у вдівоньки у дворі,
         У вдівоньки у дворі, та жалібно загули.
         – Не гудіте, голуби, не клопочіть голови,
         Бо я вдова молода, наклопочу і сама.
         Ходе удівонька по полю та збирає родину,
         Та не найшла родини, найшла в полі билину,
         Найшла в полі билину, матусину могилу;
         До могили припала, матусеньки гукала.
         – Ой куди ти, доню, йшла, що ти мене тут найшла –
         Чи чорною хмарою, чи дрібненьким дощиком,
         Чи тихою водою? Живи ж, доню, з бідою,
         Живи, доню, як живеш, бо ти мене не зведеш!..


ЛУЧЧЕ В МОРІ ВТОПИТЬСЯ
         Лучче в морі втопиться,
         Як удруге жениться:
         Що з первою діти мав,
         А з другою розігнав.
         Ходе батько по лану
         Та склика дітей додому:
         – Ідіть, діти, додому,
         Горе жити самому.
          – Живи, тату, як Бог дав,
         Коли собі жінку взяв;
         Живи, тату, як живеш,
         Бо тепер нас не збереш.
         Бо як ти, тату, на поріг,
         Так мачуха за пиріг:
         – Нате, діти, пирога,
         Та не кажіть, що лиха.
         Як ти ж, тату, за поріг,
         Так мачуха за батіг:
          – Ідіть, діти, ви од нас,
         Нема життя через вас.
         Тобі, тату, білу постіль слала,
         А нас з хати виганяла.
         Один каже – я втоплюсь,
         Другий каже – я наймусь,
         Третій каже – піду в ліс,
         Нехай мене звір із’їсть.


БРАТИ МОЇ, БРАТИ МОЇ
         – Брати мої, брати мої,
         Брати-соколоньки,
         Прилітайте ви до мене
         Хоч щонеділоньки.
         
         – Сестро наша, сестро наша,
         Сестро дорогая,
         Ой раді б ми прилітати,
         Так ти убогая.
         
         –Брати ж мої, брати ж мої,
         Брати молоденькі,
         Хліба-солі роздобуду
         Та й вас пошаную.


ЯК ПОСІЮ ХМЕЛЮ ВИСОКОГО
         Як посію хмелю високого (2)
         Та й наварю меду солодкого, (2)
         Та й покличу з роду далекого.
         За багатою сестрою коня пошлю,
         Другій бідній сестрі перекажу,
         Що багата сестра конем іде,
         Вдова бідна сестра пішком іде.
         Що багата сестра з калачами,
         Вдова бідна сестра з діточками.
         Що багата сестра за гостин сіда,
         Вдова бідна сестра не поспіва.
         Що багата сестра мед, вино п'є,
         Вдова бідна сестра слізоньки ллє.


ЯК ВИЙДУ Я Й НА ГОРУ
         Як вийду я й на гору,
         Гляну на долину.
                  Долина широка,
                  Калина висока (2)
                  Гілля гне додолу.
         Під тою калиною
         Стояв козак з розвідною.
                  Розвідна стояла,
                  Сльози проливала, (2)
                  Свою долю проклинала.
         Якби таке знала,
         Заміж не рушала.
                  У рідного батька,
                  Рідненької неньки (2)
                  Жила, горюшка не знала.
         А й то мужу знати,
         Пізно лягти, рано встати.
                  Пізненько лягала,
                  Раненько вставала, (2)
                  Свою долю проклинала.
         Зійшов місяць ясний,
         Який ти прекрасний.
                  Ой місяцю ясний,
                  Який ти прекрасний, (2)
                  Який мій талан нещасний.
         Як вийду я на гору,
         Гляну на долину.
                  Долина запала,
                  Калина зів’яла, (2)
                  Моя молодість пропала.


УСІ ГОРИ ЗЕЛЕНІЮТЬ, ДЕ БАГАТІ ЖИТО СІЮТЬ
         Усі гори зеленіють, де багаті жито сіють,
         Тільки одна гора чорна, де сіяла бідна вдова.
         Ой сіяла, волочила, слізоньками примочила.
         Слізоньками примочила, свого братіка просила.
         - Ой братіку-соколеньку, прийми мене на зімоньку.
         - Ой ти сестро-перепілко, скажи, в тебе діток скілько?
         - Раз четвірко, раз п’ятірко, разом буде дев’ятірко.
         А ти, брате, не лякайся, моїх діток не цурайся.
         Ти будеш обідати сідати, а я буду дітей з хати виганяти:
         - Ідіть, діти, ідіть з хати, дядько буде обідати.
         Іще дядько й не обідав, старший син батька одвідав:
         - Вставай, тату, вставай з ями – трудно жить нам коло мами.


ОЙ ТАМ НА ГОРІ У ЗЕЛЕНОМУ ЖИТІ
         Ой там на горі у зеленому житі,
         Ой там вивела перепелочка діти. (2)
         
         Ой там вивела перепелочка діти,
         А сама пішла в пшеницю сидіти. (2)
         
         Сидить же вона, пшеницю прогортає,
         До своїх діток стихенька промовляє:
         
         - Дітоньки мої, горенько мені з вами,
         Що не маю я батенька над вами.
         
         - Не журись, неньку, не журися нами.
         Ми поростемо і розійдемось самі.
         
         Хвате нас, ненько, по горах, по долинах,
         Хвате нас, ненько, по чужих країнах.



КОЛИСКОВІ ПІСНІ
ОЙ НУ ЛЮЛІ, КОТОЧОК
         Ой ну люлі, коточок,
         Заховався в куточок,
         Тільки видно хвосточок.
         
         А я того коточка –
         Кочергою з куточка.
         – Ой ти, кицю, не нявчи
         Та дитини не збуди.
         
         А в нас дитя маленьке
         Та й спаточки раденьке.
         – Ой спи, дитя, та дрімай,
         Поки прийде з поля мати.
         
         Принесе три квітки.
         Одна квітка сонлива,
         А другая – дрімлива,
         А третяя – щаслива.
         
         А щоб спалося ще мило,
         Зросло – не боліло,
         Матері не надоїло.


ЛЮЛІ-ЛЮЛІ-ЛЮЛЕЧКИ
         Люлі-люлі-люлечки,
         Шовком шиті вервечки,
         Мальовані бильця
         Пішли до Кирильця.
         А Кирилець не ґуля,
         Черевички поправля.
         Черевички з лободи
         Не бояться води.
         Черевички з рогозу
         Не бояться морозу.



СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ
КОЗАЦЬКІ ПІСНІ
ЗАСВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ В ПОХІД З ПОЛУНОЧІ
         Засвистали козаченьки в похід з полуночі;
         Заплакала Марусенька свої ясні очі.
         
         - Не плач, не плач, Марусенько, не плач, не журися,
         За свойого миленького богу помолися.
         
         Стоїть місяць над горою, а сонця немає;
         Мати сина в доріженьку слізно провожає:
         
         - Прощай, милий мій синочку, та не забаряйся:
         За чотири неділеньки додому вертайся.
         
         - Ой рад би я, матусенько, скоріше вернуться,
         Та вже щось мій вороненький в воротях спіткнувся.
         
         Ой бог знає, коли вернусь, в якую годину:
         Прийми ж мою Марусеньку, як рідну дитину.
         
         Прийми її, матусенько, – всі у божій волі,
         Бо хто знає, чи жив вернусь, чи ляжу на полі.
         
         - Ой рада б я Марусеньку за рідну прийняти,
         Та все не так вона мене буде шанувати.
         
         - Ой не плачте, не журітесь, в тугу не вдавайтесь –
         Заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь.


ОЙ НА ГОРІ ОГОНЬ ГОРИТЬ
         Ой на горі огонь горить,
         Та й під горою козак лежить,
         Та накрив глаза травкой-муравкою,
         А личенько китайкою,
         А личенько китайкою,
         А зв’язав ноги нагайкою.
         Та що в головах свічі горять,
         Ой у ногах коник стоїть.
         – Та не стій, коню, надо мною,
         Та не бий землі під собою,
         Бо ти землі не доб’єшся,
         Та мене, козака, не дождешся.
         Та біжи, коню, дорогою,
         Та й дорогою широкою,
         Та й дорогою широкою,
         Та й долиною глибокою,
         Та стань, коню, перед воротами,
         Та вдарь, коню, копитами,
         Та туди ж вийде стара мати,
         Та вона тебе розсідлає,
         Та вона тебе розсідлає,
         Та вона тебе розпитає.
         Та не кажи ж, коню, що я вбився,
         Та не кажи ж, коню, що я вбився,
         Скажи, коню, – оженився,
         Та взяв жінку-міщаночку,
         Та вистроїв земляночку.



БУРЛАЦЬКІ І ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ
ІШОВ КОЗАК ДОРОГОЮ
         Ішов козак дорогою,
         За козаком біда в'ється.
         Ой я тую біду беру за чуб, веду
         Вража біда не ведеться.
         Та під калиною,
         Та під червоною
         Біда спатоньки кладеться.
         — Ой ляж, бідо, спати,
         Ой ляж спочивати,
         А я піду, молод,
         На ту Україну
         Щастя-долі шукати.
         Ой фортуно ізрадлива,
         Чом ти в світі неправдива?
         Ой чом ти не служиш, щаслива доле,
         Як колись служила?
         Служила в козацтві,
         Служила в бурлацтві,
         Послужи тепер
         В нещасті.
         Ой зійду я на гіроньку
         Та гляну я по світоньку:
         Ой світе мій ясний та прекрасний,
         А талан мій нещасний.
         Ой зійду я на гіроньку
         Та загляну в провалля:
         Що усім людям гарно живеться,
         Тільки моє безталання.


ОТАМАНЕ, ОТАМАНЕ, БАТЬКУ НАШ
         Отамане, отамане, батьку наш,
         Порадь же ти тепер нас,
         А що будем робити –
         Нічим волів кормити?
         Іще, хлопці, не біда, –
         Ще є в полі лобода:
         Косіть, хлопці, лободу,
         Забувайте всю біду.
         Косить, хлопці, очерет,
         Наваримо вечерять,
         Та вкинемо чабака, *
         Та пом’янем чумака.



РЕКРУТСЬКІ ПІСНІ
ОЙ СИНУ МІЙ, ІВАНЕ
         – Ой сину мій, Іване,
         Дитя моє кохане,
         Як я тебе кохала,
         – І дня-нічки не спала.
         Я ж думала: оженю,
         Всю родину звеселю.
         А тепера в службу оддам,
         Печалі серденьку завдам.
         – Не плач, мати, по мені,
         Ісправ мені три дуді,
         А усі три мідяні.
         Я в первую заграю,
         Як на коня сідаю.
         А в другую заграю,
         Як із села виїжджаю.
         А в третюю заграю,
         Серед полку стоячи,
         На государя смотрячи.
         Та зачує мати моя,
         Із церковці ідучи,
         По синові плачучи.


ТА БУЛИ У НАС ВІТРИ, БУЛИ ПОЛЯ
         Та були у нас вітри, були поля,
         Та минулася розкіш моя –
         Та беруть же брата у солдати,
         Та за ним же плаче отець і мати, (2)
         Та три сестриці жалібниці.
         Ой найстаршая коня веде,
         А середульша збрую несе, (2)
         А найменшая з братом іде.
         З братом іде, розмовляє:
         – Та ой, брат же наш, один у нас,
         Та й один брат наш,
         Та коли ти прийдеш в гості до нас?
         – Та піди же ти, сестро, до Дунаю,
         Та набери, сестро, піску скраю, (2)
         Та посій же, сестро, на камені, (2)
         Та посій же, сестро, рученьками,
         Та притопчи ж, сестро, ніженьками,
         Та приливай, сестро, слізоньками. (2)
         Та коли той пісок на камені зійде, (2)
         Та тоді ж ваш братик в гості прийде.
         Та немає піску, немає сходу,
         Та нема брата із походу.
         Та немає піску, нема зміни,
         Та немає, брате, переміни.
         Та немає піску, немає цвіту,
         Та й пішов наш братик по всім світу.



ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ
ЗАДУМАЛА ВРАЖА БАБА
         Задумала вража баба
         Та й забагатіти,
         Підсипала куріпочку,
         Щоб вивела діти.
         
         Як прийшлося вражій бабі
         На біду, на горе:
         Вилупила куріпочка
         Всього тільки троє.
         
         Як погнала стара баба
         Куріпочку пасти,
         Сама сіла під тинком
         Куделицю прясти.
         
         І хмариться, туманиться,
         Став дощ накрапати,
         Стала баба куріп'ят
         В хату заганяти.
         
         Іще в хату не загнала –
         Двоє розтоптала,
         Назад трошки повернулась,
         На трете спіткнулась.
         
         Як приїхав старий дід
         Із поля додому,
         Та й питає стару бабу
         Про свою худобу:
         
         – Що ж це воно, бабусенько,
         Курчаток не видно?
         – Ой не видно, дідусенько,
         Не видно їх буде.
         
         Ой як схопив старий дід
         З воза хворостину
         Та й побив, помолотив
         Бабі боки й спину.
         
         – Бодай тобі, старий діду,
         Права рука втерпла,
         Що ти мене понівечив,
         Що я ледь не вмерла.
         
         Бодай тобі, старий діду,
         Голова облізла,
         Що ти мене понівечив,
         Що на піч не злізла!


ДОЩИК НАКРАПАЄ
         Дощик накрапає,
         Дощик накрапає
         На білу березу,
         А я миленькому,
         А я миленькому
         Сорочку мережу.
         
         Дощик накрапає,
         Дощик накрапає,
         Буде чим журити:
         Не хоче мій милий,
         Не хоче мій милий
         На мені женитись.
         
         А я миленького,
         А я миленького
         Женила-женила:
         Нове коромисло,
         Нове коромисло
         На йому побила.
         
         Дощик накрапає,
         Дощик накрапає,
         Моросило рясне.
         Коханнячко прийде,
         Коханнячко прийде,
         Як сонечко ясне.


ІШОВ ГРИЦЬ З ВЕЧОРНИЦЬ ТЕМНЕНЬКОЇ НОЧІ
         Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі,
         Сидить гуся на дорозі, витріщило очі.
         Я на його: „Гиля-гиля!”, а воно присіло.
         Якби в мене не палочка, воно б мене з’їло,
         Якби в мене не палочка, та не люлечка,
         Осталась б дівчинонька, як сиза голубочка.





НАРОДНА ПРОЗА СУМЩИНИ

         Одним із найоригінальніших жанрів української народної прози залишається легенда та близькі до неї переказ та народне оповідання.
         Сучасна українська фольклористика до легенд та переказів відносить неказкові прозові твори на історичну та міфологічну тематику. Остання група у свою чергу розпадається на легенди християнської та язичницької міфології. “Теоретично легенди і перекази язичницької та християнської міфології, – пише С. Мишанич, – явища однопорядкові, однак згідно з традицією їх прийнято розмежовувати” . “Легенда, як і переказ, – відзначає С. Азбелєв, – створене усно оповідання, яке має установку на достовірність. Але на відміну від переказу основним змістом легенди є щось незвичайне. Звичайно, і в переказах зустрічаються елементи фантастики. Проте тут вона завжди виконує допоміжну функцію, не складає основи оповіді. В легенді ж фантастика, чудесне лежить в основі оповіді, визначає зазвичай його структуру, систему образів і зображувальних засобів” .
         До міфологічних легенд відносять короткі фантастичні оповідання про чудодійні перетворення людей на звірів, птахів, рослин; оповідання про русалок, водяників, лісовиків, відьом, чортів, вовкулак і т.п. Цей вид легенд представлений у збірнику такими творами, як „Близнята перетворюються на солов’я та зозулю, „Перетворення на вовкулаку”, „Про вдову, що вночі пряла”, „Кінь”, „Скарб”, „Скрипаль”, „На Івана Купала”. У цих творах, зафіксованих П. Кулішем, Б. Грінченком та упорядником цього видання, ми зустрічаємо не лише відгомони давніх архаїчних уявлень наших пращурів, а й яскраву художню образність та глибокий філософський зміст.
         До легенд християнського змісту у збірнику належать два твори: „Святий” та „Як купець сподiвав до себе Бога”. У першому, що був записаний у кінці ХІХ ст. Б.Грінченком від старої селянки, виявлена велика народна мудрість і глибоке розуміння справжньої суті християнської віри.
         “Християнські легенди, - пише С. Азбелєв, - іноді являють собою вільну переробку того чи іншого євангельського оповідання – описаного апостолами епізоду земного життя Христа. Але частіше джерелами усних легенд слугували так звані апокрифи. Це не визнані церквою літературні твори релігійного змісту” . Багато таких легенд євангельського походження або мають споріднені мотиви. Спілкуючись із селянами Роменського повіту, П. Гнідич питав, звідки вони беруть ці оповідки? “Почти шо з Євангелія”, - такою була відповідь . До таких слід віднести і наведену легенду, де йдеться про купця, який очікував у гості Христа, а той явився на його учту жебраком, і купець не пізнав Спасителя. Релігійний характер зафіксованих легенд свідчить про глибоку вкоріненість даного жанру у фольклорну традицію слобідських українців.
         Деякі з народних оповідних творів позбавлені фантастики чи історичності, що наближає їх до казок-новел чи оповідань. Від переказів – найближчого до оповідань різновиду народної творчості – вони відрізняються насамперед просторово-часовою дистанцією. У народних оповіданнях ідеться про події сьогоднішні або недавнього минулого, свідком або й учасником яких був сам оповідач. Це спричиняє особливу своєрідність епічного ракурсу оповідача, його точку зору на об’єкт зображення.
         Зразком народного оповідання є записаний Б.Грінченком твір „Людська правда”, який має виразне притчове начало і моралізаторський пафос.
         Оригінальним видом народного оповідання, що рідко зустрічалося в інших регіонах, є т. зв. „протоколи”. На Сумщині вони були зафіксовані лише одного разу – Павлом Гнідичем у 1912-14 рр. у с. Бацмани на Роменщині. Ці твори номіновані самими творцями як “протоколи”, тобто усвідомлені ними як публіцистичний жанр, хоча більшість їх сюжетів не підіймається вище побутових тем, міжособистісних конфліктів. Проте деякі з них набувають вигляду памфлетів і “переслідують мету більш широку, ніж дошкулити даній особі” . До таких збирач відносить сатиричні “протоколи” про жадібних попів, дяків, нечесність суддів, визиски багатіїв. Звернення до цих тем є характерним для народної творчості і знаходить своє відбиття у багатьох жанрах.
         Для прикладу у збірнику наводяться два твори: „Суддя сільський, суддя мирський” та „Архипова кобила”. Їх характерною рисою є посилена ритмізація та наявність рими, що дозволяє зарахувати їх до народного віршування.
         Надзвичайно велику групу легенд складають топонімічні легенди, які розповідають про виникнення населених пунктів та пояснюють, звідки взялась їх назва. Сюди ж можна віднести і легенди про назви річок, могил, лісів, ярів, урочищ тощо. Більшість із них не мають під собою реального історичного підґрунтя і давно вже спростовані даними історії, археології, мовознавства, проте вони залишаються віддзеркаленням особливого народного етимологічного світогляду, який творив крім реальної, ще й вигадану, художню „історію”.
         Давно вже відомо, що назва Сум не має відношення до знайдених нібито тут колись сумок, а в Охтирці не було ніякої історії з діркою, а річка Ворскла не крала ні в кого скла, проте ці легенди живуть і до цього часу, демонструючи нам вибагливу і не передбачувану іноді фантазію й вигадку народу.
         Значною за обсягом є група історичних легенд і переказів, які зберегли для нас імена, події, факти сивої і не дуже давнини. З усього розмаїття історичних переказів до збірника нами був відібраний переказ про голодомор 1933 року, чорний спогад про який і до цього часу живе в пам’яті тих, хто пережив його. cНаведені у збірнику міфологічні, християнські, історичні, топонімічні легенди та перекази відображають особливості національної психології, філософії, етики, інших суттєвих рис народного світогляду і є безцінним джерелом пізнання не лише свого народу, а самого себе.





ЛЕГЕНДИ, ПЕРЕКАЗИ, ОПОВІДАННЯ

БЛИЗНЯТА ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА СОЛОВ’Я ТА ЗОЗУЛЮ
         Одна дівка полюбилась ужеві, і сама злюбила його. Він і повіз її в господу. А в його будинок був самий чистий, скляний, увесь із кришталю. Либонь, будинок той стояв під землею, в якійсь могилі, чи що. Ну, звісно, стара мати, спершу убивалась за нею. Як то вже не вбиваться?
         А та чи зляглась чи не зляглась з вужакою, вже й завагоніла, а як прийшло врем’я, то розсипалась близнятками: хлопець і дівчинка, обойко як з воску вилились у матір. А вона собі була така хороша, як квітка. От, як дав Бог діток, то й каже вона: „От уже, коли вони в людей породились, хай їх у людей і перехрестимо”.
         Сіла в золоту карету, поклала діток на колінки та й поїхала в село до попа. Не докотилась карета до царини, а вже матері й сказано. Стара зарепетувала на все село, ухопила косу та до царини. Бачить дочка видющу смерть, як заголосить до діток, а далі: „Полинайте ж дітки, пташками по світу: ти, синку, соловейком, а ти, доню, зозулею”. Випурхнув соловейко в праве, а зозуля в ліве віконце з карети. А карета й коні, і все не знать де й ділось. Не стало й пані. Тілько над шляхом уродилась глуха кропива.


ПЕРЕТВОРЕННЯ НА ВОВКУЛАКУ
         Один наймит підгледів раз, що хазяїн перекинувсь через пеньок за гумном, зробивсь вовкулаком і побіг у ліс. „Постой же, - думає, - перекинусь і я, що з того буде?” Взяв та й перекинувся. Став і він вовкулаком, і побіг у ліс. Довго блукав він по лісу з вовками і їх усяку падаль.
         Далі стало йому скучно без людей, та вже не знає, як перекинуться в чоловіка. От він прийде до гумна, побачить хазяїна і хоче сказать йому по-людськи, та й завиє по-вовчи. А собаки так і обступлять його. Він, бідолаха, і біжить у ліс.
         Та вже насилу хазяїн догадався, що се не вовк, та взяв і перекинув його навпаки через пеньок. Наймит – йому в ноги. А хазяїн подививсь, та аж жаль йому стало – худий, як скіпка, а вид увесь подряпаний: то так собаки його погризли. „Ото ж, небоже, - каже, - не роби, чого не знаєш”.


СКРИПАЛЬ
         Ішов скрипаль по мосту, саме коло дуба, та й дума: „Що якби я був найлуччим скрипалем у світі. Усе б оддав, що тільки в мене є”. Коли це вискакує чорт із дуба, що стояв коло мосту, та й питає:
         – А чого тобі треба?
         – Та хочу, - каже, - бути найлуччим скрипалем у світі.
         – А що ти за це даси? – питає чорт.
         – Усе, що хочеш, дам! – каже скрипаль.
         – А душу даси?
         – Дам.
         – Ну, так же щоб дав на той год у цю пору, - сказав чорт та сховався уп’ять у дуба.
         Як пішов тоді скрипаль по селах, грає та й грає – ніхто над його вже не заграє. Назбирав він багато грошей, а тут год скінчився, та й іде до свого дому через той міст, що колись-то йшов, рік тому назад. Коли вискакує з дуба чорт та й каже:
         – Здоров, скрипалю!
         – Здоров, чорте!
         – Ну, давай душу!
         А скрипаль трісь об дуба скрипку та й дав чортові душу зі скрипки. Почухав нечистий потилицю, скривився та й пострибав, підобгавши хвіст, під греблю.


ПРО ВДОВУ, ЩО ВНОЧІ ПРЯЛА
         Еге, кажуть старі люди, що не треба нічого довго вночі робить при місяцеві, а то, бачте, одна вдова пряде та й пряде вночі. Коли це прийшло щось під вікно та й каже:
         – Теретин, теретин!
         На тобі жмут веретин
         Та напряди всі!
         Удова взяла та скоріш по три нитки на кожне веретено намотує. Воно прийшло та й каже:
         – Ну, напряла?
         – Напряла!
         – Ну, так давай! Та гляди, більш довго не сиди, а то погано буде!
         Потім узяло веретена й пішло.


КІНЬ
         Зайшов я, люди добрі, в одну хату ночувати. Обіклались ото вже люди й спати, а в моєї хазяйки горить світло. Коли це увійшло у хату баб з десять, трохи згодом ще, іще – повна хата назбиралась. Вийняли вони із печі черепок чогось та й стали мазати ним під руками. Помаже оце під руками та й полетить у бовдур. Так усі й повилітали. Я й думаю собі: „А чи не помазати бува й мені?” Підійшов я до черепка, засунув туди пальці та й тру під руками. Коли це як понесе мене в бовдур! Винесло на двір, несе та й несе. Лечу я, лечу, коли дивлюсь – уперед мене летять відьми ті, що були в хаті. Ото я наздогнав їх та й лечу з ними. Коли це обернулась до мене старша відьма та й каже:
         – Оце й ти тут?
         – Тут, - кажу.
         – На ж тобі оцього коня, сідай на його, то він тебе й довезе додому. Тільки не кажи ні „тпру”, ні „но”, а то пропало все – будеш пішки йти!
         Та й дала мені такого білого коня. Сів ото я на того коня, як понесе він мене! Лечу я та й думаю: „А чи не сказать мені бува на коня „но”, щоб іще скоріше їхав?” Як крикну: „Но!” Дивлюсь – я вже на землі та в такому темному лісі, а у мене в руках обідрана липина. Плюнув я та й пішов. Як став іти та йшов троє суток, поки знайшов свою хазяйку!


СКАРБ
         І тепер, кажуть, у Петренковому лісі єсть погріб, тільки завалився, – там скарб похований. А колись, як ніч, то там ведмідь реве, солдат з дзвоником ходе – бережуть його. До того погріба явлену ікону з Шпилівки брали, з охрестами підходили, так як схопиться зараз буря і все поваля, порозносе. А то ще, кажуть, два хлопці пастухи там гралися, а один узяв і вкинув другого шапку. Той почав плакати, а воно йому й викинуло повну шапку грошей. Другий і собі схотів грошей та й кинув шапку, а воно йому калу викинуло.


СВЯТИЙ
         Іде якийсь святий дорогою, коли дивиться, плига чоловік через колоду та все каже:
         – Оце тобі, Господи, а це мені. Оце тобі, Господи, а це мені.
         Святий підійшов до його та й питає:
         – Що ти, чоловіче, робиш?
         – Богу молюся, - одказав той.
         – Не так, чоловіче добрий, Богу треба молитись, – каже святий, та й почав чоловіка вчити Очинашу. Проказав там разів скільки та й пішов на греблю, щоб річку перейти, а чоловік моливсь, моливсь та й забув якесь слово. Дивиться, коли вже той святий насеред греблі.
         От він не став обходити та прямо по воді до того святого:
         – Так і так, забув...
         Той святий бачить, що чоловік по воді йде, наче по землі, та й каже:
         – Бог з тобою, молись, як моливсь: Бог бачить твої труди.


ЛЮДСЬКА ПРАВДА
         Жив собі на селі чоловік, і був він розумний дуже, та тільки що він розумне не казав, ніхто його не слухав – всі казали, що бреше. І дав Бог тому чоловікові так, що він став багатіти, зробився дуже багатий, і наставили його головою.
         Зібрав раз голова громаду, довго вони гомоніли про се та про те, а далі голова й каже: „А мені, добрі люди, таке случилось – положив у коморі леміш, так миші його й проїли! ..” „Буває”, – каже громада. А голова тоді й каже: „Отака-то на світі правда: як був я бідний, то хоть казав і правду, ви казали, що брешу. А як тепер я багатий, то хоть і брешу, ви кажете, що кажу правду”.


ЯК КУПЕЦЬ СПОДIВАВ ДО СЕБЕ БОГА
          Купець сподiвав до себе Бога, устелив дороги до себе різним прочим, таким хорошим, щоби видiть бога у себе у дворі i в домi. Ну, поставив сторожу, щоб ніхто не йшов, тільки один Бог. Ну, стоїть сторожа, а він був дома. Потім вийшов, проходжує понад тією дорогою, що послана для Бога. Дійшов до кінця тієї дороги посланої, став, виглядає Бога. Іде нищий, i хотів прямо на ту послану дорогу. Він же узяв його за руку i говоре, що куди ти ідеш, це не для тебе послана дорога, а се для Бога. Нищий i пішов собі в сторону. Ждав i пождав – нема! Він приготовив пир собі у дворі, що може він на пир прийде в двір. Ось відійшов пир. Бог там був, тільки нищим. Вийшов оттуда, то на воротях стали букви, що два рази був перед купцовими глазами, а купець нi один раз його не бачив. Стали букви на воротях, уже пир начав розходиться, поміщик вийшов за ворота i думає, от що значить: „Ожидав два рази i не бачив нi один раз?” Оглянувсь іти в ворота, глянув – золоті букви: „Що ти бідкаєшся, що два рази ожидав, да кажеш, нi один раз не бачив, а ти оба раза бачив. Слав дорогу, та за руку от дороги одвів. Слав дорогу, то, бач, ти для Бога слав, а взяв за руку, сказав: „Да не для тебе, це для Бога”. І в дворі був, то вже ж так і пішов”.


СУДДЯ СІЛЬСЬКИЙ, СУДДЯ МИРСЬКИЙ
          Суддя сільський, суддя мирський, не iначе, Кузьмо, – один чин, та нема рознацiї нi в чiм. Хоть i є рознацiя, так невелика, так, як ремінець од лика. Був я у суддів селянських, за тих жидiв канальских, i був я в судді мирового, за того Панька кривого. Так у судді мирового, як у Бога святого. Не скаже i “ти” нi на кого, а потихеньку розпитає, а тоді судить начинає.
         Не так, як у вас або в нас, що ідуть у шинок судді i старшини, i десятські з ними. А як iз шинку причвалають, то тоді судить начинають. То вже той не виновний, хоть як правду каже, то на його суддя крикне: “Цить, ледащо, не базiкай! Осквернив чоловiка! Вiн хазяiн, а ти ледащо. Хоть бив тебе вiн, так знав, за що”.
         А той виновник Кондрат сидить iз суддями підряд, та посуне руку в кишеню та й витаскує грошей жменю, та будто незначай побрязкує та суддям за правду дякує: “Ви, суддi-панотченькi, ви чесні люди! А я здалека, нетутешній. Ходiм та поллєм мені дорогу – наберу кварту, їй-Богу”.
         Судді-старшини не спросились та й вп’ять у шинку опинились. Часто вони пили-гуляли, так що в свої двори не попадали. Де спіткнеться, то там добре i заснеться. Утром приходе додому, то жiнка i пита: “Де ти, чоловіче, був? Може i Грицько був з тобою, бо спав на греблi пiд вербою? А чого у тебе голова в реп’яхах i шапка в будяках?”
         – Це якийсь чорт будяків наховав, як я дiла розбирав.
         – Годi тобi оправдаться, та лiзь на пiч просипаться, бо до тієї суботи ще буде більше роботи.


АРХИПОВА КОБИЛА
         Як був собі Архип Прокопенко, та й була у його сива кобила – риссю пасеться, зашморгом дивиться. Як повіз Архип Прокопенко своєю сивою кобилою поза Бойковою могилою косарям снiдать, а та кобила труско носила: горшки, миски побила, остались самі тулубцi.
         Як повіз Архип Прокопенко своєю сивою кобилою на Великдень паску святить: із’їхав на мосток, коли нi кобили, нi кiсток, а сам Архип Прокопенко через пень, через колоду, та й лежав пiвтора году, ще й три днi, поки його напали великi злиднi.
         Де узялася оса та понесла на небеса, там стояла церковця, нi сяка, нi така, iз зеленого будяка, бубличком защеплена, куском сала замкнена. Не вірите сьому – потребуйте Хому. Це не казка, а приказка, казка буде у четвер, пообiдавши та м’якого хлiба одвiдавши.


НА ІВАНА КУПАЛА
         Було це на Івана Купала з одним нашим селянином, жив він отам на горі. Жив він один, звали його Сашко. І ось він якось сказав, що я обов’язково, каже, в ніч на Івана Купала найду папороть у лісі, і зірву її, поки вона буде цвісти. Люди кажуть, нельзя ходити в ліс на Івана Купала – там русалки, а він каже: „Ні, я це зроблю, я хочу знайти своє щастя. Хочу розуміти і птахів, і звірів, і дерева, і квіти, і про що вони балакають”. Ну, був такий трохи дивний, чудний, як кажуть. Але він добре знав, як це треба було робити. Він знав, що треба в ліс іти одному, пізно вночі в 12 часів. Який-то там круг треба було намалювати, щоб ніхто до нього не підійшов, зірвати цю цвітучу папороть, і не повертатися з лісу доти, поки пітухи тричі не проспівають. І коли з лісу виходити, то треба іти і не оглядатися.
         Ну, от він і пішов. Ввечері, пізно, коли вже всі гуляли біля ставу, він пішов у ліс. Його не було довго, про нього навіть забули. І ось бачать, як він вибігає з лісу, сміється, кричить, у нього в руках багато квітів і листя папороті, і біжить через луг прямо до нас. Прибіг, упав і сміється, і плаче, і розповідає, каже, бачив цвітучу папороть. І каже, що він бачив і русалку. Русалка була така молода, красива дуже, і схожа на нашу сусідку, оту що померла три дні назад. І вона хотіла теж прийти на цей празник, хотіла, щоб він її привів. І ось він показує, що він її привів, ось вона іде з лісу. Всі люди так злякалися, подивилися в бік лісу, а там нікого. Він каже: „Ну, як же, ось вона іде, дивіться, я її привів, і папороть вона несе”. Але ніхто нічого не побачив.
         А потім цей Сашко усім розповідав ще довго, як він ходив у ліс, як він ждав, коли зацвіте папороть, як підійшла сусідка. І як вони разом зірвали цвітучу папороть і прийшли на празник. Пройшло небагато часу, і цей Сашко помер. І, хочете, вірте, хочете, ні, але в ліс цей не тільки на Івана Купала, а й навіть по гриби, ягоди та й за дровами не ходили дуже довго.


ПРО КИРИКІВКУ, МАРАКУЧКУ ТА ІВАНІВКУ
         Кириківка виникла, коли люди тікали від поляків, і одні прийшли сюди з осавулом Кириком. Їм ця місцина сподобалась, і вони вирішили тут залишитись. І поскільки перша людина, яка тут поселилась, її звали Кириком, то село назвали Кириківка.
         А до Кириківки відносяться ще три села. Це ось Маракучка. Раніше було багато людей, що чумакували, ходили по дорогах. І ось якось вони ішли зранку, і був туман, і на одному узліссі вони побачили багато хат. І хати були ніби у якійсь кучці. Вони подивились і подумали, чи це їм мариться, чи це і справді якась кучка? Підійшли поближче і побачили, що там і справді живуть якісь люди. З тих пір і назвали хутір Маракучка.
         А отам недалеко село Іванівка, або ще кажуть Янківка. Колись жив пан, у якого було дуже багато робочих людей, селян, які працювали на нього. І от один поляк, тікаючи від свого пана, а звали поляка Яник, проходив крізь наше село, потім переплив Ворсклу і заселився по той бік річки. Тоді ж було багато людей, які тікали часто від пана. І от їх там заселилось дуже багато. А пан не витримав і нападав на цих людей, щоб повернути їх. А Яник зробив собі ріг, в який згукував своїх людей, так як люди були розселені не в одному місці. І тому, коли пан нападав на них, то Яник сурмив у свій ріг і так згукував людей, і вони разом відбивались. З тих пір і назвали ту місцевість, де оселився цей поляк, Янків Ріг. А пізніше перейменували це село на Янківка, щоб було легше вимовляти.


ВОРСКЛА
         Було це дуже давно, ще коли була Полтавська битва. Петро І об’їздив всю Сумщину і шукав собі таку місцевість, де можна було б атакувати ворога. І от проїжджаючи повз нашу місцевість, він побачив, що йому краще тут і зупинитись. Сам він залишився у Вільному – це село, яке знаходиться далі від нас, а своє військо він залишив у Кириківці. Пробув там якийсь час, переписувався зі своїми полководцями.
         А одного разу він перепливав через нашу річку, він плив на лодці, при собі мав дзеркало невеличке. Воно було у нього, як ніби якийсь талісман. І от коли він пропливав, то була дуже жарка погода, і він витягнув платочок, щоб витертися. Але ненароком випало із карману і це дзеркальце, його талісман, і впало у річку. Коли Петро І побачив, що нема дзеркальця, то він дуже розізлився, так як майже завжди це дзеркальце було при ньому, і приносило йому, як він вважав, вдачу. Тому, розізлившись на річку, він і назвав її вором, тобто річка у нього вкрала скло. Тому і назвали нашу річку Ворскла.


ПРО ГОЛОДОМОР 1933 РОКУ
         Урожай тоді був. Аби людей не обіжали і не однімали в них, тоді б люди вижили. А так були зібрані банди, своїх, сільських. Ну, це тепер ми їх називаємо банди, а тоді це була організація така. І вони ходили по хатах, із двора у двір і вишукували, що де в кого є. У землі рились, у стріхах рились, на хаті в полові перетрушували, долівки довбали – усе шукали, усе шукали, де є зерно. Усі ховали, хто як міг.
         Людей померло дуже багато. Сперва вони брали хліб, а тоді стали брати все: одежу, хустки, мед, квасолю, ну, що в кого є. Не можна було спастися. Моя мати сама із Розсоховатого, тут недалеко село, у їх вимерло більше половини, осталося мало-мальськи.
         А в Грінченковому моєї матері двоюрідна сестра жила, і вона така сильна, бідова жінка була, небоязка. І чоловікові каже: „Чоловіче, давай ховати, бо ми ж не виживемо. Ти ж бачиш, що робиться”. „Е-е, - каже, - вони ж кажуть, що як у когось найдуть, уб’ють зразу. Не буду ховать”. А вона, каже, я дивлюся, не буде діла – він боїться. А в городі кладбище, Поховали покійника, я, каже, у вузличок – і туди. В мене, каже, в кажній могилці наховано – там зерно, там квасоля, там насіння гарбузове, все. Прийшла зима, до нового году ще ми якось, а після нового году – нема нічого! І каже, йдуть, довбають, перерили все – нема нічого!
         Тоді чоловік каже: „Вони казали, будем давать”. Пішов. А вони: „Так, у нас нема нічого. Ми вже два дні не їли”. „Давайте, ви ж казали, давать будете”. А вони сидять, отакі харі, випивши. А кантора у них була високо-високо. Так вони його за шию, а другий коліном ззаду – як полетів! А тоді прийшов додому та й плаче. Каже: „Жінко, умирать будемо”. „Та ні, не помрем. Аби на тебе надіялася...” Ото вона піде на кладбище, у вузлик, та й принесе. Каже, намию, намочу і в час або в два часа ночі ізварю. Іще дровця сухі, щоб не видно, що й дим ішов. Наварили, поїли. А вранці як прийдуть оті бандити: „Що ви їсте, що ви не мрете? Що ви ховаєте, де ви ховаєте?” І до мене. А я кажу: „Божим духом питаємося, нема в нас нічого”.
         А тоді тут уже весна, тепліє, а люди мруть. Викопали яму общу – і кидають туди всіх. І визвали усіх цих бандитів у район, а з району приїхала машина і по їхніх хатах. Що вони тільки не виносили – і мед виносили, і сало, м’ясо, і що тільки не виносили, і хустки, і все! Один тільки вижив із усіх бандитів, а ті всі – з голоду тоже померли. В селі остався один трудоспособний мужчина, що мав силу і ото піднімав на воза покійників. А отих, каже, гадів за ногу залигає і везе через село. Здорові були мужицяри, а померли з голоду. Ото таке страшне було.











ПРИМІТКИ


КОЛЯДКИ, ЩЕДРІВКИ
         Ой на річці на Йордані тиха вода стояла. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Гаврилівка Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.135.
         Нині радість стала, яка не бувала. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Голуби Буринського району.
         Та як сів Христос та вечеряти. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.138-139.
         Ой рано, рано кури запіли. Зап. І. С. Абрамов в м. Воронежі на Глухівщині. Надруковано: Иван Абрамов. Черниговские малороссы. Быт и песни населения Глуховского уезда. Этнографический очерк. – СПб., 1905. – С.28.
         А в нашого пана береза стояла. Зап. В. В. Дубравін в 1962 р. в с. Волошнівка Роменського району. Надруковано: Пісні однієї родини. Українські народні пісні села Волошнівка на Сумщині / Запис та упорядк. В. В. Дубравіна. – К.,1988. – С.16-17.
         Бігла теличка та з березничка. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.134.
         Ой рясна, красна в лузі калина. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Великі Будки Недригайлівського району.
         Коза. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Рогинці Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.137-138.
         Меланка. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Угроїди Краснопільського району.

ЗАСІВАЛЬНІ
         Ходить Ілля на Василя. Зап. І. С. Абрамов в м. Воронежі на Глухівщині. Надруковано: Иван Абрамов. Черниговские малороссы. Быт и песни населения Глуховского уезда. Этнографический очерк. – СПб., 1905. – С.32.
         Що в полі, в полі. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.141.
         На щастя, на здоров’я. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Великі Бубни Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.140.

ВЕСНЯНКИ
         Ой весна, весна – днем красна! Зап. О. О. Потебня в Роменському повіті. Надруковано: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.21.
         Кроковеє колесо. Зап. О. О. Потебня. в с. Перекопівка в Роменському повіті від рідної тітки Параски Юхимівни Потебні в 1850-х роках. Надруковано: Потебня А. А. Эстетика и поэтика. – М., 1976. – С.178 – 179. „Пісня не залишає сумніву, що вона має на увазі сонце”, – зазначав О. Потебня.
         Гуде Ромен, гуде Ромен, село наганяє. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.106.
         Весняночка-паняночка. Зап. В. В. Дубравін в 1966 р. в с. Комиші Охтирського району. Надруковано: Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна. – К.,1989. – С.142.

ПЕТРІВОЧНІ ПІСНІ
         Ой петрівочка наступає. Зап. І. І. Манжура в с. Ворожба. Надруковано: Народні пісні в записах Івана Манжури. – К., 1974. – С.50-52.
         Та й час, мати, а жито жати. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.124.
         Ой петрівочка минається. Зап. В. В. Дубравін в 1966 р. в с. Чернеччина Охтирського району. Надруковано: Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна. – К.,1989. – С.181.

КУПАЛЬСЬКІ ПІСНІ
         Ішли дівки по ягідки. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.127-128.
         Купалочка з купал іде. Зап. В. В. Дубравін в 1962 р. в с. Каменка Тростянецького району. Надруковано: Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна. – К.,1989. – С.163.
         Запалимо та й соломоньку. Зап .С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Лантратівка Охтирського району.
         Купайла вогні горять. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Лантратівка Охтирського району.

ЖНИВАРСЬКІ ПІСНІ
         Одчиняй, пане, ворота. Зап. І. С. Абрамов в м. Воронежі на Глухівщині. Надруковано: Иван Абрамов. Черниговские малороссы. Быт и песни населения Глуховского уезда. Этнографический очерк. – СПб., 1905. – С.11.
         Що Ганночка дівка по дворику ходить. Зап. І. С. Абрамов в м. Воронежі на Глухівщині. Надруковано: Иван Абрамов. Черниговские малороссы. Быт и песни населения Глуховского уезда. Этнографический очерк. – СПб., 1905. – С.11-12.
         Ой літає соколонько по полю. Зап. В. В. Дубравін в 1980 р. в с. Буймер Тростянецького району. Надруковано: Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна. – К.,1989. – С.195.
         За горою, за крутою. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Степанівка Сумського району.

ВЕСІЛЬНІ ПІСНІ
         Ой із суботоньки та на неділеньку. Зап. О. О. Потебня в Роменському повіті. Надруковано: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.45.
         Ой ув огороді два василечки. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. –С.18-19.
         Од батенька та на виході. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.22.
         Хоть великий двур. Зап. І. С. Абрамов в м. Воронежі на Глухівщині. Надруковано: Иван Абрамов. Черниговские малороссы. Быт и песни населения Глуховского уезда. Этнографический очерк. – СПб., 1905. – С.18.
         Ой засвіти, мати, свічку. Зап. В. В. Дубравін в 1968 р. в с. Олешня Охтирського району. Надруковано: Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна. – К.,1989. – С.232-233.
         Ой під дубиною. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Терни Недригайлівського району.
         Ой морі та й на озері. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Станова Тростянецького району.

ГОЛОСІННЯ
         Та нема цвіту ніжнішого, як та маківка. Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.92.
         Та моя донечко, та моя Окрасиночко! Зап. П. О. Гнідич у 1912 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.1 – Песни обрядовые. – Полтава, 1915. – С.94.

БАЛАДИ
         Ой горенько чайці, горе небозі. Зап. П. О. Гнідич у 1913 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.2. – Ч.1. – Песни необрядовые. – Полтава, 1915. – С.30.
         Ой ти, Грицю. Зап. О. О. Потебня в Роменському повіті. Надруковано: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.245.
         Що брат та сестра та служили у короля. Зап. П. О. Гнідич у 1914 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.2. – Ч.1. – Песни необрядовые. – Полтава, 1915. – С.189.
         Виряджала мати сина у солдати. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Марківка Білопільського району.
         Як поїхав мій миленький в Польщу на войну. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Великий Вистороп Лебединського району.

РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ ПІСНІ ПРО КОХАННЯ
         Ой чому не прийшов або не приїхав. Зап. О. О. Потебня в Роменському повіті. Надруковано: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.54.
         Ой від Ромна до Полтави. Зап. О. О. Потебня в Роменському повіті. Надруковано: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.74-75.
         Ой там на горі, ой там на крутій. Зап. В. В. Дубравін в 1968 р. в с. Рибальське Охтирського району. Надруковано: Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна. – К.,1989. – С.361-362.
         Ходила-збирала червону рожу. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Чернеччина Охтирського району.

ПІСНІ ПРО РОДИННЕ ЖИТТЯ, СИРІТСТВО, НЕЩАСЛИВУ ДОЛЮ
         Віє вітер на долину. Зап. Б. Д. Грінченко у 1885 р. у с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.III. – С.398.
         Що ж то за дерево. Зап. Б. Д. Грінченко у 1885 р. у с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.III. – С.690.
         Налетіли голуби із чужої сторони. Зап. П. П. Чубинський у Роменському повіті. Надруковано: Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским. – СПб., 1874. – Т.5. – С.838-839.
         Лучче в морі втопиться. Зап. П. О. Гнідич у 1914 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.2. – Ч.1. – Песни необрядовые. – Полтава, 1915. – С.135.
         Брати мої, брати мої. Зап. В. В. Дубравін в 1962 р. в с. Волошнівка Роменського району. Надруковано: Пісні однієї родини. Українські народні пісні села Волошнівка на Сумщині / Запис та упорядк. В. В. Дубравіна. – К.,1988. – С.100.
         Як посію хмелю високого. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Марківка Білопільського району.
         Як вийду я й на гору. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Олешня Охтирського району.
         Усі гори зеленіють, де багаті жито сіють. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Великий Вистороп Лебединського району.
         Ой там на горі у зеленому житі. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Станова Тростянецького району.

КОЛИСКОВІ ПІСНІ
         Ой ну люлі, коточок. Зап. В. В. Дубравін в 1962 р. в с. Волошнівка Роменського району. Надруковано: Пісні однієї родини. Українські народні пісні села Волошнівка на Сумщині / Запис та упорядк. В. В. Дубравіна. – К.,1988. – С.49-50.
         Люлі-люлі-люлечки. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Марківка Білопільського району.

СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ КОЗАЦЬКІ ПІСНІ
         Засвистали козаченьки в похід з полуночі. Зап. О. О. Потебня в Роменському повіті. Надруковано: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.183-184.
         Ой на горі огонь горить. Зап. П. О. Гнідич у 1914 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.2. – Ч.1. – Песни необрядовые. – Полтава, 1915. – С.127.

БУРЛАЦЬКІ І ЧУМАЦЬКІ ПІСНІ
         Ішов козак дорогою. Зап. О. О. Потебня в Роменському повіті. Надруковано: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.194-195.
         Отамане, отамане, батьку наш. Зап. П. О. Гнідич у 1914 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.2. – Ч.1. – Песни необрядовые. – Полтава, 1915. – С.217.

РЕКРУТСЬКІ ПІСНІ
         Ой сину мій, Іване. Зап. О. О. Потебня на початку 1850-х років у с. Перекопівка Роменського пов. Полтавської губ. від Параски Юхимівни Потебні. Надрукована: Українські народні пісні в записах Олександра Потебні. – К., 1988. – С.216.
         Та були у нас вітри, були поля. Отамане, отамане, батьку наш. Зап. П. О. Гнідич у 1914 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.2. – Ч.1. – Песни необрядовые. – Полтава, 1915. – С.60.

ЖАРТІВЛИВІ ПІСНІ
         Задумала вража баба. Зап. В. В. Дубравін в 1966 р. в с. Березівка Великописарівського району. Надруковано: Пісні Сумщини. Фольклорні записи В. В. Дубравіна. – К.,1989. – С.408-409.
         Дощик накрапає. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Кардаші Путивльського району.
         Ішов Гриць з вечорниць темненької ночі. Зап. П. О. Гнідич у 1913 р. в с. Довгополівка Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.2. – Ч.2. – Песни необрядовые. – Полтава, 1915. – С.250.

ЛЕГЕНДИ, ПЕРЕКАЗИ
         Близнята перетворюються на солов’я та зозулю. Зап. П. О. Куліш. Надруковано: Записки о Южной Руси. Издал П. Кулиш. – СПб.,1857. – Т.2. – С.33-34.
         Перетворення на вовкулаку. Зап. П. О. Куліш. Надруковано: Записки о Южной Руси. Издал П. Кулиш. – СПб.,1857. – Т.2. – С.35.
         Скрипаль. Зап. Б. Д. Грінченко у 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.I. – С.40-41.
         Про вдову, що вночі пряла. Зап. у 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.I. – С.48.
         Кінь. Зап. Б. Д. Грінченко у 1885 р. в с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.I. – С.60-61.
         Скарб. Зап. Б. Д. Грінченко у 1884 р. в с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.I. – С.62.
         Святий. Зап. Б. Д. Грінченко у 1884 р. в с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.I. – С.74.
         Людська правда. Зап. Б. Д. Грінченко у 1884 р. в с. Нижня Сироватка Сумського повіту. Надруковано: Грінченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. – Чернигов, 1899. – Т.I. – С.90.
         Як купець сподiвав до себе Бога. Зап. П. О. Гнідич у 1913 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.4. – Сказки, легенды, рассказы. – Полтава, 1916. – С.93.
         Суддя сільський, суддя мирський. Зап. П. О. Гнідич у 1913 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.4. – Сказки, легенды, рассказы. – Полтава, 1916. – С.104-105.
         Архипова кобила. Зап. П. О. Гнідич у 1914 р. в с. Бацмани Роменського повіту. Надруковано: Гнедич П. А. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд. – Вып.4. – Сказки, легенды, рассказы. – Полтава, 1916. – С.120.
         На Івана Купала. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Нижня Сироватка Сумського району.
         Про Кириківку, Маракучку та Іванівку. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Кириківка Великописарівського району.
         Ворскла. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Кириківка Великописарівського району.
         Про голодомор 1933 року. Зап. С. В. П’ятаченко у 2004 р. в с. Лантратівка Охтирського району.



ЗМІСТ
         Від упорядника.....................................................................................................................
         НАРОДНА ПІСЕННІСТЬ СУМЩИНИ. С. П’ятаченко.................................................
         Календарно-обрядові пісні
         Колядки, щедрівки
         1. ОЙ НА РІЧЦІ НА ЙОРДАНІ ТИХА ВОДА СТОЯЛА................................................
         2. НИНІ РАДІСТЬ СТАЛА, ЯКА НЕ БУВАЛА................................................
         3. ТА ЯК СІВ ХРИСТОС ТА ВЕЧЕРЯТИ................................................
         4. ОЙ РАНО, РАНО КУРИ ЗАПІЛИ................................................
         5. А В НАШОГО ПАНА БЕРЕЗА СТОЯЛА ................................................
         6. БІГЛА ТЕЛИЧКА ТА З БЕРЕЗНИЧКА ................................................
         7. ОЙ РЯСНА, КРАСНА В ЛУЗІ КАЛИНА ................................................
         8. КОЗА ................................................ ................................................
         9. МЕЛАНКА................................................ ................................................
         Засівальні
         10. ЩО В ПОЛІ, В ПОЛІ ................................................ ................................................
         11. ХОДИТЬ ІЛЛЯ НА ВАСИЛЯ ................................................
         12. НА ЩАСТЯ, НА ЗДОРОВ’Я ................................................
         Веснянки
         13. ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА ДНЕМ КРАСНА ................................................
         14. КРОКОВЕЄ КОЛЕСО ................................................
         15. ГУДЕ РОМЕН, ГУДЕ РОМЕН, СЕЛО НАГАНЯЄ................................................
         16. ВЕСНЯНОЧКА-ПАНЯНОЧКА ................................................
         Петрівочні пісні
         17. ОЙ ПЕТРІВОЧКА НАСТУПАЄ ................................................ .............................
         18. ТА Й ЧАС, МАТИ, А ЖИТО ЖАТИ ................................................ ..............................
         19. ОЙ ПЕТРІВОЧКА МИНАЄТЬСЯ.................................... ....................................
          Купальські пісні
         20. ІШЛИ ДІВКИ ПО ЯГІДКИ ................................................ .........................................
         21. КУПАЛОЧКА З КУПАЛ ІДЕ ................................................ ........................................
         22. ЗАПАЛИМО ТА Й СОЛОМОНЬКУ ................................................ .............................
         23. КУПАЙЛА ВОГНІ ГОРЯТЬ ................................................ .......................................
         Жниварські пісні
         24. ОДЧИНЯЙ, ПАНЕ, ВОРОТА...................................... ................................................
         25. ЩО ГАННОЧКА ДІВКА ПО ДВОРИКУ ХОДИТЬ ...................................... .............
         26. ОЙ ЛІТАЄ СОКОЛОНЬКО ПО ПОЛЮ ...................................... .............
         27. ЗА ГОРОЮ, ЗА КРУТОЮ...................................... .............
         Родинно-обрядові пісні
         Весільні пісні
         28. ОЙ ІЗ СУБОТОНЬКИ ...................................... .............
         29. ОЙ УВ ОГОРОДІ ДВА ВАСИЛЕЧКИ ...................................... .............
         30. ОД БАТЕНЬКА ТА НА ВИХОДІ ...................................... .............
         31. ХОТЬ ВЕЛИКИЙ ДВУР ...................................... .............
         32. ОЙ ЗАСВІТИ, МАТИ, СВІЧКУ ...................................... .............
         33. ОЙ ПІД ДУБИНОЮ ...................................... .............
         34. ОЙ МОРІ ТА Й НА ОЗЕРІ ...................................... .............
         Голосіння
         35. ТА НЕМА ЦВІТУ НІЖНІШОГО, ЯК ТА МАКІВКА...................................... .............
         36. ТА МОЯ ДОНЕЧКО, ТА МОЯ ОКРАСИНОЧКО ...................................... .............
         Балади
         37. ОЙ ГОРЕНЬКО ЧАЙЦІ, ГОРЕ НЕБОЗІ ...................................... .............
         38. ОЙ ТИ, ГРИЦЮ ...................................... .............
         39. ЩО БРАТ ТА СЕСТРА ТА СЛУЖИЛИ У КОРОЛЯ ...................................... .............
         40. ВИРЯДЖАЛА МАТИ СИНА У СОЛДАТИ ...................................... .............
         41. ЯК ПОЇХАВ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ В ПОЛЬЩУ НА ВОЙНУ ...................................... .......
         Родинно-побутові пісні
         Пісні про кохання
         42. ОЙ ЧОМУ НЕ ПРИЙШОВ АБО НЕ ПРИЇХАВ ...................................... .............
         43. ОЙ ВІД РОМНА ДО ПОЛТАВИ ...................................... .............
         44. ОЙ ТАМ НА ГОРІ, ОЙ ТАМ НА КРУТІЙ ...................................... .............
         45. ХОДИЛА-ЗБИРАЛА ЧЕРВОНУ РОЖУ ...................................... .............
         Пісні про родинне життя, сирітство, нещасливу долю
         46. ВІЄ ВІТЕР НА ДОЛИНУ ...................................... .............
         47. ЩО Ж ТО ЗА ДЕРЕВО ...................................... .............
         48. НАЛЕТІЛИ ГОЛУБИ ІЗ ЧУЖОЇ ...................................... .............
         49. ЛУЧЧЕ В МОРІ ВТОПИТЬСЯ ...................................... .............
         50. БРАТИ МОЇ, БРАТИ МОЇ ...................................... .............
         51. ЯК ПОСІЮ ХМЕЛЮ ВИСОКОГО ...................................... .............
         52. ЯК ВИЙДУ Я Й НА ГОРУ ...................................... .............
         53. УСІ ГОРИ ЗЕЛЕНІЮТЬ, ДЕ БАГАТІ ЖИТО СІЮТЬ ...................................... .............
         54. ОЙ ТАМ НА ГОРІ У ЗЕЛЕНОМУ ЖИТІ ...................................... .............
         55. ОЙ НУ ЛЮЛІ, КОТОЧОК ...................................... .............
         56. ЛЮЛІ-ЛЮЛІ-ЛЮЛЕЧКИ ...................................... .............
         Соціально-побутові пісні
         Козацькі пісні
         57. ЗАСВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ В ПОХІД З ПОЛУНОЧІ ...................................... ......
         58. ОЙ НА ГОРІ ОГОНЬ ГОРИТЬ ...................................... .............
         Бурлацькі і чумацькі пісні
         59. ІШОВ КОЗАК ДОРОГОЮ ...................................... .............
         60. ОТАМАНЕ, ОТАМАНЕ, БАТЬКУ НАШ ...................................... .............
         Рекрутські пісні
         61. ОЙ СИНУ МІЙ, ІВАНЕ ...................................... .............
         62. ТА БУЛИ У НАС ВІТРИ, БУЛИ ПОЛЯ ...................................... .............
         Жартівливі пісні
         63. ЗАДУМАЛА ВРАЖА БАБА ...................................... .............
         64. ДОЩИК НАКРАПАЄ ...................................... .............
         65. ІШОВ ГРИЦЬ З ВЕЧОРНИЦЬ ТЕМНЕНЬКОЇ НОЧІ...................................... ............
         ЛЕГЕНДИ СУМЩИНИ. С. П’ятаченко.................................................
         Легенди, перекази, оповідання
         66. БЛИЗНЯТА ПЕРЕТВОРЮЮТЬСЯ НА СОЛОВ’Я ТА ЗОЗУЛЮ ......................................
         67. ПЕРЕТВОРЕННЯ НА ВОВКУЛАКУ ...................................... .............
         68. СКРИПАЛЬ ...................................... .............
         69. ПРО ВДОВУ, ЩО ВНОЧІ ПРЯЛА ...................................... .............
         70. КІНЬ ...................................... .............
         71. СКАРБ ...................................... .............
         72. СВЯТИЙ ...................................... .............
         73. ЛЮДСЬКА ПРАВДА ...................................... .............
         74. ЯК КУПЕЦЬ СПОДIВАВ ДО СЕБЕ БОГА ...................................... .............
         75. СУДДЯ СІЛЬСЬКИЙ, СУДДЯ МИРСЬКИЙ ...................................... .............
         76. АРХИПОВА КОБИЛА ...................................... .............
         77. НА ІВАНА КУПАЛА ...................................... .............
         78. ПРО КИРИКІВКУ, МАРАКУЧКУ ТА ІВАНІВКУ ...................................... .............
         79. ВОРСКЛА ...................................... .............
         80. ПРО ГОЛОДОМОР 1933 РОКУ ...................................... .............
         
         
         
         
         
         
         

Используются технологии uCoz